О. Генрі - майстер оповідань

Вільям Сідні Портер народився 11 вересня 1862 р. в місті Грінсборо, Північна Кароліна. Його батько, лікар Алджернон Сідні Портер був винахідником, мати — Мері Джейн Вірджинія Свейн Портер померла від туберкульозу, коли Вільяму було 3 роки. Тоді ж його батько та він переїхали до бабці по татовій лінії.

У дитинстві Портер дуже захоплювався читанням. Він читав буквально все: від класичних романів до пінкертонівщини. Його улюбленою була книжка «Тисяча й одна ніч».

Портер закінчив середню школу своєї тітки Евеліни Марії Портер у 1876 році. Невдовзі вступає до вищої школи Ліндсей Стріт (Lindsey Street High School). Його тітка стала йому опікуном у 15 років. У 1879 році він почав працювати бухгалтером у аптеці свого дядька, а у 1881, у 19 років став фармацевтом. Тут він показав свій талант малювати шаржі звичайних покупців та відвідувачів аптеки.

Портер помандрував із доктором Джеймсом К. Холлом до Техасу у березні 1883 року, сподіваючись, що зміна повітря стане сприятливішою для подолання постійного кашлю, від якого він потерпав. Оселився на ранчо овець, що належало Річарду Холлу, сину Джеймса Холла, в окрузі Ла-Салл Техасу. Тут він працював як пастух, кухар, доглядав за дітьми і тваринами. На ранчо він вивчив іспанську та німецьку мови, переважно від емігрантів. Він також багато часу віддавав читанню класичної літератури.

Після того як у Вільяма покращилося здоров'я, він разом з Річардом вирушив до Остіна 1884 року, де врешті вирішив залишитися. Його запросили до будинку Хареллів, які були друзями Річарда. Протягом наступних кількох років він часто міняв роботи: працював фармацевтом, креслярем, банківським касиром, журналістом і т. д. Він також почав писати літературні твори.

Тоді він почав зустрічатися із Етол Есте — сімнадцятирічною дівчиною з заможної сім'ї. Її мати забороняла їхні зустрічі, оскільки дівчина була хвора на туберкульоз. Проте 1 липня 1887 року Етол і Вільям втекли до преподобного Р. К. Смута, який одружив їх.

Друг Портера Річард Холл став комісаром штату Техас і запропонував Вільяму роботу. Портер став працювати художником у Техаському Генеральному Офісі з 1887 року і отримував 100 доларів щомісячної платні — займався переважно малюванням геодезичних і географічних карт. Його зарплатня задовольняла потреби сім'ї, але він продовжував дописувати до різних газет та журналів.

О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру оповідання (англ. short-story). Перед смертю О. Генрі висловив намір перейти до складнішого жанру — до роману: «Все, що я писав досі, це просто пустощі, проби пера, в порівнянні з тим, що я напишу через рік».

Герої Генрі різноманітні: мільйонери, ковбої, спекулянти, клерки, пралі, бандити, фінансисти, політики, письменники, артисти, художники, робітники, інженери, пожежники — змінюють один одного. Як умілий конструктор сюжету, О. Генрі не показував психологічну сторону того, що відбувається: дії його персонажів не отримують глибокого психологічного мотивування, що й більш підсилює несподіванку своїх основних рисах вже в творчості Т. Б. Олдріча. Оригінальність О. Генрі виявилася в блискучому застосуванні жаргону, гострих слівець і виразів, і в загальній колоритності діалогів.

За своє життя О. Генрі написав 273 новел і оповідань, і тільки один великій твір — роман «Королі і капуста». Повне зібрання його творів становить 18 томів.

Перша книга оповідань О. Генрі, що часто класифікується як роман,— «Королі й капуста» — вийшла в 1904 році. За нею пішли: «Чотири мільйони» (1906), «Непогасний світильник» (1907), «Серце Заходу» (1907), «Голос міста» (1908), «Благородний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909), «Вибране» (Options, 1909), «Точні справи» (1910) і «Вир» (1910).

Письменник помер 5 червня 1910 року в Нью-Йорку.

У збірку «Постскриптуми» (Postscripts), видану вже після смерті О. Генрі, увійшли фейлетоні, нариси і гумористичні замітки, написані ним для газети «Пошта» (Х'юстон, штат Техас, 1895–1896).

Псевдонім письменника дуже часто помилково записують на зразок поширених ірландських прізвищ: О'Генрі. Існує кілька версій того чому Вільям Сідні Портер обрав собі такий псевдонім, але остаточної відповіді немає.

Найпопулярнішою версією є: псевдонім О'Генрі письменник обрав тому, що шкільний учитель Портера не переставав захоплюватися здобутками американського фізика Джозефа Генрі, часто вигукуючи на уроках: «О, Генрі! Ти відкрив те-то і те-то…»

Проте існує й інша версія походження цього псевдоніму. Коли Портер закінчив школу, батько влаштував його на роботу в аптеку. Після цього Портер перепробував багато професій. Так, зокрема, він був і бухгалтером, і креслярем, і касиром, і репортером… Аж раптом у банку, де він працював, була виявлена недостача — і всю вину за це звалили на нього. Відбуваючи свій перший термін у в'язниці міста Колумбус, він у 1899 році написав оповідання «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна». Вирішивши сховатися за псевдонімом, він згадав, як у свої юні роки, під час роботи в аптеці, йому часто доводилося користуватись довідником Етьєна Оссіана Анрі (фр. Étienne Ossian Henry). Позичивши у відомого фармацевта ініціал одного імені й прізвище, Портер отримав псевдонім О. Генрі, під яким і став всесвітньо відомим. Що ж стосується оповідання, то воно було відразу надруковане в «М'к-Крю меґезін». Проте і це ще далеко не остаточна версія походження «О. Генрі».

Також, можливо, псевдонім О. Генрі запозичено з відомої ковбойської пісеньки «Скажи мені, о Генрі, який там вердикт?». Ще одна гіпотеза — О. Генрі — тому що Портер використав перше-ліпше прізвище, яке йому спало на думку.

 

Сьогодні День Народження Івана Петровича Котляревського

Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина, в сім'ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик.

Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці. У 1808 році вийшов у відставку.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).

Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та господинею садиби стала економка Мотрона Єфремівна Веклевичева.

Цікава доля літературних творів Котляревського. Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. 

Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді». Котляревський — автор «Енеїди» (1798 рік, у трьох частинах; 1842 року — повне посмертне видання, підготовлене особисто І. Котляревським) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині XVIII століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників.

У 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована в 1838 році Ізмаїлом Срезневським в «Украинском сборнике») і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 року), які стали основою започаткування нової української драматургії. 

У цей день був вперше виданий роман "Старий і море" Ернеста Гемінгвея

«Старий і море» — короткий роман-притча американського письменника Ернеста Гемінґвея, виданий у 1952 році. В основі роману розповідь про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю в його житті. Гемінґвей присвятив книгу своєму видавцеві Чарлзу Скрібнеру та літературному редакторові Максвеллу Перкінсу.

Історія створення повісті «Старий і море» бере свій початок 1936 року, коли Гемінґвей опублікував у часописі «Есквайр» нарис про дійсний випадок у Гольфстримі: рибалка спіймав величезну рибину, яка довго тягла за собою човника; коли потерпілого знайшли, від риби майже нічого не залишилося, а старий ридав з відчаю.

У 1950 році Хемінгуей розпочав художню розробку давно знайденого сюжету, він мріяв написати об'ємний роман про життя рибальського селища, про долі його мешканців. Проте автор знайшов інший шлях відтворити світ рибальського життя: багато чого опустив у підтекст, створивши стислу, глибоку філософську притчу про людину й море. У 1952 році повість «Старий і море» була надрукована в журналі «Лайф».

У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію.

У 1954 році — Нобелівську премію з літератури.

Повість «Старий і море» розказує історію про змагання старого і досвідченого рибака з великим марліном. Історія починається з того, що досвідчений рибалка Сантьяго вже майже три місяці не впіймав жодної рибини і через це отримав прізвище «salao», що означає найбільшу форму невдахи. Він настільки невезучий, що його учню Маноліну батьки заборонили плавати з ним, а натомість рибалити з більш успішними рибалками. Однак хлопчик щодня навідується до халупи Сантьяго, готує йому їжу. Сантьяго каже Маноліну, що наступного дня він запливе далеко в Гольфстрим та що його чорна смуга закінчиться.

На 85 день без улову Сантьяго виводить свій малий вітрильник далеко в море, закидає наживку, і за якийсь час підсікає велику рибу, як він припускає — марліна. Два дні і дві ночі триває змагання з гігантським марліном, і за цей час його човен все далі й далі відходить у відкрите море. Риба не здається, тягнучи за собою його човна. Так само вперто не відступає і рибалка, хоч його руки поранені волосінню. Він настільки поглинений цим протистоянням, що мимоволі починає співчувати і своєму супернику—рибині, говорить до неї і шкодує її.

На третій день риба починає кружляти навколо човна, і виснажений Сантьяго напружує останні сили, щоб витягнути рибу на бік і заколоти марліна гарпуном. Сантьяго прив'язує марліна з боку човна і вирушає додому, сподіваючись на великі гроші, які він отримає, та уявляючи, скількох людей він нагодує.

Але кров із ран марліна приваблює акул. вступивши з ними в сутичку, він вбиває своїм гарпуном велику Акулу-мако, але при цьому губить гарпуна. Він робить нову зброю, привязавши свого ножа до кінця весла, таким чином він вбиває п'ятьох акул, змушуючи інших до втечі. Але битва нерівна, вночі акули з'їдають майже все тіло рибини, від якої лишається тільки голова й скелет. Сантьяго почувається морально знищеним і кричить акулам, що вони вбили його мрії. Діставшись берега до світанку наступного дня, Сантьяго насилу піднімається до своєї хатини, несучи важку щоглу на плечі, а голову та скелет риби залишає на березі. Увійшовши до хати, він падає на ліжко й засинає.

Наступного дня біля човна, до якого все ще прив'язаний скелет риби, один з рибалок вимірює його довжину, і каже що вона близько 5,5 м від носа до хвоста. Голову риби отримує Педріко, а інші рибалки кажуть Маноліну, щоб той передав старому, як їм шкода. Хлопчик журиться невдачею старого і плаче, бачучи його поранені руки. Манолін приносить йому газету та чашку кави. Коли старий встає, вони домовляються вийти в море ще раз разом. Заснувши знову, Сантьяго бачить уві сні свою юність: левів на африканському узбережжі.

 Незвичайні книги світу

Кажуть, що не можна судити книгу за обкладинкою, і це вірне твердження. Однак, нижче ми розглянемо самі дивні дизайнерські книги, які змінять ваше уявлення про обкладинки, та про книги в цілому.

Книга 360 °

Тривимірна казка про Білосніжку від японського художника Yusuke Oono. Оформлені подібним чином казки приваблюють читачів не тільки змістом, а й формою.

Кулінарна книга, яку перед прочитанням необхідно запекти

Ця книга була створена хорватськими книговидавцями. Для того щоб приготувати якусь страву за рецептом з неї, потрібно спочатку запекти книгу, тільки в такому випадку на її сторінках з’явиться текст.

Сто тисяч мільярдів віршів

У книзі Раймонда Квінау всього 10 сонетів, але кожен з них розрізаний на тонкі смужки в один рядок довжиною. Читач може комбінувати смужки в будь-якому порядку – ритмічний малюнок від цього не змінюється, а смисловий малюнок набуде досить несподіваного відтінку. Якщо читач захоче скласти всі можливі комбінації і буде читати їх вголос цілодобово, у нього на це піде приблизно 200 000 років.

Найменша книга в світі

Неозброєним оком складно розібрати, що написано в цій книзі, але якщо збільшити її до 600 разів, стане ясно, що книга є найменшою у світі копією Нового Завіту.

Пошматована книга

Письменник Д. С. Фоер на прикладі свого творіння показав, що являє собою гіпертекст.

Кулінарна книга від IKEA

Особливість цієї книги полягає в тому, що всі зображення в ній виконані у формі інструкцій до збірки модульних меблів компанії. Замість традиційних рецептів у книзі представлені фотографії головних інгридієнтів страв. 30 класичних «бабусиних» рецептів випічки наочно описані фотографом Carl Kleiner.

Книга-нічник

Насправді це не книга, а нічна лампа, стилізована під книгу. Однак, вона виглядає дуже стильно, перебуваючи не тільки на полиці, але і на столі.

Тривимірні книги Бенжаміна Лакомба

Відомий художник-ілюстратор Франції Бенжамін Лакомб робить справжні тривимірні книги. Він створив дизайн для таких творів як «Аліса в Країні Чудес», «Піноккіо», «Мадам Батерфляй».

Жіночий клуб "Берегиня"

 Handmade колекція «Рукодільний сундучок»

Сьогодні, в світі технологій і гаджетів, важко розслабитись і з задоволенням провести свій вільний час. Не дивлячись на це, рукоділля не виходить і навряд чи вийде з моди. Мало хто знає, і замислюється, що заняття різними видами творчеств не тільки приємно, цікаво, а й корисно для здоров'я жінки!

5 вересня на чергове засідання  зібрались жінки клубу"Берегиня". 

Шиття, в'язання спицями, в'язання гачком, вишивання хрестиком або стрічками, бісероплетіння, декупаж, квілінг, макраме ...Все до снаги нашим рукодільницям! Кожна жінка знайшла для себе насолоду в процесі роботи, і безпосередньо отримує бажаний результат. Занурюючись в улюблене заняття, жінки немов відключаються  і настає момент медитації, руки і очі зосереджені, серце радіє і стукає в передчутті результату! 

Творчих успіхів, і більше вільного часу для рукоділля, дорогі жінки!

 Міні-бібліотеки світу

Бібліотека на зупинці

Чим зайняти себе під час довгих поїздок у метро? Звичайно ж, читанням. Саме тому жителі Йорка, що у Великобританії, на одній із зупинок метро відкрили справжню бібліотеку. Підземним книголюбам такий подарунок припав до смаку.

Автобус-бібліотека

Нове життя старого автобуса починається у болгарському містечку Пловдив. Будь-хто може зайти в автобус і почитати книгу абсолютно безкоштовно, а також заварити смачну каву або чай у невеликій кухні, яка знаходиться у тому ж автобусі.

Бібліотека в кафе

Це вже давно не новинка, проте і сьогодні такі бібліотеки користуються просто скаженою популярністю. Ось, наприклад, одна з кафе-бібліотек Манхеттена.

Бібліотека в телефонній будці

Знамениті червоні телефонні будки у Великобританії втрачають популярність. Для того, щоб не відправляти їх на утилізацію, британці придумали зробити з них міні-бібліотеки. Такі бібліотеки працюють цілодобово і містять найрізноманітнішу літературу: дитячу, історичну, художні твори і книги по кулінарії - на будь-який смак!

Бібліотека на пляжі

Біля басейну бібліотека є, тоді чому не може бути і на пляжі? У Португалії такі пляжні бібліотеки стали досить популярними. А нещодавно така бібліотека з'явилася і в Одесі.

Звичайно, це далеко не повний список незвичайних бібліотек світу. Ми познайомили Вас тільки з деякими. Сподіваємось, нам вдалося зацікавити Вас і довести, що читання завжди буде у моді ;)

 

Перше видання твору "Вечорниці на хуторі біля Диканьки" Миколи Гоголя

«Вечорниці на хуторі поблизу Диканьки» — перша книга Миколи Гоголя (окрім поеми «Ганц Кюхельгартен», надрукованої під псевдонімом).

Складається з двох томів.

Перший вийшов 2 вересня 1831 року, другий — 1832. Розповіді «Вечорів» Гоголь писав у 1829—1832 роках. За сюжетом, — розповіді книги нібито зібрав і видав «пасічник Рудий Панько».

Дія твору вільно переноситься з XIX століття («Сорочинський ярмарок») в XVII («Вечір напередодні Івана Купала»), а потім в XVIII («Травнева ніч, або Утоплена», «Пропала грамота», «Ніч перед Різдвом») і знову в XVII («Страшна помста»), і знову в XIX («Іван Федорович Шпонька і його тітонька»). Поєднують обидві книги розповіді діда дяка Хоми Григоровича — відчайдушного запорожця, який своїм життям ніби поєднує минуле і сьогодення, бувальщину і небилицю. Плин часу не розривається на сторінках твору, перебуваючи у своєрідній духовній та історичній неподільності.

Перше видання твору «Вечори на хуторі біля Диканьки» письменника Миколи Гоголя продали на аукціоні в Лондоні за 175 тисяч британських фунтів (близько 224 тисяч доларів).

Як йдеться в повідомленні на офіційній сторінці аукціону Christie’s, продали збірку творів Гоголя, видану в Санкт-Петербурзі, в 1831-1832 роках.

Хто став власником – лоту не вказано.

Твір неодноразово був екранізований.

 Книжковий меседж «Чарівний книжковий візок»

1 вересня – День знань. Саме час відправитися у круїз в країну Знань разом з бібліотекою! Цього дня до  бібліотеки завітали учні 5-А та 5-Б класу ЗШ № 4  та мандрували книжковими островами, відгадуючи літературних героїв. Прийняли участь у  вікторині - змаганні  «Битва розумів»,  фантазували разом з героями книжок про те, якою  була б школа  мрії «Ех, ця школа...», а ще трішки відпочили та станцювали : «Тук–тук».