«Тепла історія зимовим днем»

(голосні читання)  

Зима-це пора, коли оживає казка! 

Тепла казка по родину кротів та їх тринадцять кротенят, про дружбу та взаємодопомогу, про турботу та домашній затишок, а також про те, хто насправді робить сніг… Бібліотекар пропонувала наймолодшим читачам цікаві уривки із книги Мар’яни та Тараса  Прохасько «Хто зробить сніг» Після прочитаного діти висловлювали свої думки і ділилися враженнями.

Перший примірник "Львівської газети" (Gazette de Leopol)

Gazette de Leopol (укр. «Львівська газета») — перше відоме періодичне видання на території України. Виходила у Львові французькою мовою впродовж 1776 року.

Газета була тижневиком, і хоча виходила не завжди регулярно, за рік з'явилося 52 числа. Зберігся лише перший річник газети, з чого припускають, що вона виходила не більше року. Нині фотокопії примірників газети зберігають у Відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка.

Перше число вийшло у світ 15 січня 1776 року, а останнє — 19 грудня того ж року. Відомий польський бібліограф Кароль Естрайхер у своїй фундаментальній бібліографії вказує на те, що газета виходила лише один рік. Проте дослідник польської літератури Владислав Завадський, а за ним і низка інших істориків-сучасників стверджували, що видання тривало 11 років, що, вочевидь, не відповідає дійсності. Газету видавали в друкарні Антона Піллера. Про її видавця і власника відомо мало, його прізвище було шевальє Оссуді, ймовірно, він походив із львівського шляхетського гуртка, який ще 1774 року звертався до центрального австрійського уряду за дозволом видавати газету. Симон Наріжний відзначає, що ця газета «була подібна до старіших від неї «Gazette de Varsovie» (з 1758) і «Gazette de Vienne» (з 1759)».

Завдання

Перше число починалося відразу інформаційним повідомленням і не містило програми видання чи звернення до читачів. Але в додатку до першого числа газети, що мав назву Les Annonces publiques de la Ville de Leopol et de ses environs (Прилюдні оголошення з міста Львова та його околиць), на самому початку було надруковано виклад завдань видання та запрошення до співпраці в ньому зацікавлених осіб. Зокрема було запропоновано подавати інформацію та оголошення, які можуть бути цікавими або корисними іншим громадянам (нові винаходи, продаж/купівля майна, пошук роботи, оголошення про заплановані події). У зверненні до вельмож містилася пропозиція інформувати публіку через газету про всі незвичайні події, що відбуваються в їхніх родинах.

Зміст

«Gazette de Leopol» головно інформувала своїх читачів про політичні новини в країнах Європи. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко. Число повідомлень у кожному номері газети залежно від обсягу новин могло коливатися від двох до десяти. Своїм обсягом вони відповідають телеграмам і хронікерським новинам у теперішніх газетах. Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Найімовірніше джерело походження повідомлень — передруки з тогочасних французьких або переклади з німецьких газет.

Повідомлень зі Львова налічується 12. Зокрема це опис Львівських контрактів (ярмарку) того часу (число 5), описи різноманітних святкових подій, як, наприклад, іменин цісаря Йосифа II (число 13 від 28 березня) чи коронації образу Матері Божої у львівській катедрі (додаток до числа 20 від 16 травня).

Свято Маланки, або Щедрий вечір

13 січня українці традиційно святкують Щедрий вечір — переддень Старого Нового року, який у народі ще називають святом Маланки. Попри те, що сьогодні воно вважається як народним, так і частково церковним святом, своїми коріннями воно сягає ще дохристиянських часів. На відміну від сучасного Нового року святкування Маланки та дня Василя славиться своїми народними обрядами, повір’ями та багатою історією.

Так історично склалося, що Новий рік в Україні відзначають двічі: у ніч з 31 грудня на 1 січня за новим обрядом та з 13-го на 14 січня — за старим. Річ у тім, що український новорічно-різдвяний цикл свят складений за двома системами літочислення — григоріанським календарем, за яким ми живемо сьогодні, та старим юліанським календарем, який відстає на 13 днів. Попри те, що Україна перейшла на григоріанський календар ще у 1918 році, звичаї та традиції старого обряду нікуди не зникли, частково завдяки православній церкві, яка досі користується юліанською системою.

Якщо сучасний Новий рік у більшості українців асоціюється з новорічною ялинкою, гучними феєрверками та салатом олів’є, то Старий Новий рік сприймається як народно-церковне свято з народними звичаями, побутовими обрядами та багатим фольклором.

Напередодні Старого Нового року, тобто 13 січня, в Україні традиційно відзначають Щедрий вечір, або як його ще називають у народі — свято Маланки. Щедрим він називається завдяки головній страві новорічного столу — щедрій куті. Наші предки вважали, що щедрий новорічний стіл забезпечить їм достаток і добробут на весь рік.

Вважається, що друга назва Щедрого вечора — свято Маланки — походить від імені преподобної Меланії, чий день за церковним календарем припадає саме на 13 січня. Однак на думку українських етнографів, свято Маланки своїми коріннями сягає ще дохристиянських часів, про що свідчить і давньослов’янський фольклор.

Традиції Маланки: що готують на Щедрий вечір

Традиційно на Маланки до святкової вечері починають готуватися ще зранку. Приготування починається з варіння щедрої куті. Взагалі кутя ще з давніх часів має ритуальне значення для українського народу, а на думку українського етнографа Федора Вовка, її походження сягає навіть неолітичної доби. На відміну від багатої (готують на Святвечір) та голодної (готують напередодні Водохреща), щедра кутя не повинна бути пісною, тож до неї можна спокійно додавати жирні вершки, смалець та інші скоромні інгредієнти. 

Далі можна переходити до приготування інших смачних страв. В Україні на новорічний стіл зазвичай подають пироги, вареники, ковбаси, млинці тощо. Важливо пам’ятати, що уся їжа має бути дуже ситною, але далеко не всі страви для цього годяться. Наприклад, готувати рибу вважається поганою прикметою, адже щастя з оселі може відпливти, як маленька рибка.

На столі обов’язково мають бути страви зі свинини. У давнину наші предки запікали порося у якості пожертви Василю, покровителю цих тварин, за що він дарував їм достаток та добробут на увесь рік. Сьогодні ж в Україні зі свинини традиційно готують холодець, кров’янку, ковбаси, верещаку, сало або просто фарширують цілу тушку.

За святковим столом обов’язково повинна зібратися уся родина. За традицією всі повинні бути одягнені у чистий одяг, попросити вибачення один в одного та у сусідів, щоб провести весь рік у мирі та злагоді.

Ворожіння на Маланку та Василя

На Маланку українці не лише смачно їдять, а й проводять давні українські новорічні обряди, зокрема ворожать та щедрують.

Як правило, ворожінням займаються молоді дівчата, щоб дізнатися, з ким у майбутньому їм суджено провести своє життя. За давнім звичаєм, який у наш час зустрічається лише у деяких селах, коли дівчина починає ворожити, юнак, який у неї закоханий, повинен викрасти ворота або хвіртку її оселі. Щоб повернути свою втрату, батько дівчини повинен виставити могорич.

У різних районах України дівчата ворожать по-різному. Ось кілька прикладів:

• виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою, таким і буде суджений: якщо собака — лихий і сердитий, якщо вівця — тихий і спокійний тощо;
• біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо зерно на місці, то сімейне життя буде щасливим, а якщо кількох зерен не вистачає, то навпаки;
• кладуть під подушку гребінець і перед сном промовляють: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!». Хто насниться, той і буде судженим;
• перед сном кладуть у миску з водою кілька гілочок з віника і промовляють: «Суджений-ряджений перевези через місток». Якщо вранці гілочка прилипне до країв миски, то дівчина вийде заміж за того, хто їй наснився.

Як щедрувати на Щедрий вечір

Жодний Щедрий вечір в Україні не може вважатися справжнім без щедрування. Це давній український новорічний звичай, під час якого люди, як правило молодь, обходять своїх сусідів та знайомих, щоб щедрівками прославити господарів і побажати їм здоров’я та достатку. За традицією, щедрувати треба починати після заходу Сонця, тобто тоді, коли за повір’ями на світ вилізає усяка нечиста сила.

Одним з найвеселіших обрядів щедрування на Маланку передбачає давню традицію переодягання у різних тварин та фольклорних персонажів. У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на просто веселу розвагу, особливо для молоді.

Як правило, у переодяганнях беруть участь групи юнаків, а дівчата просто обходять сусідів та родичів і співають щедрівки. З колективу вони обирають одного хлопця, який повинен переодягнутися у жіноче вбрання і зіграти роль Маланки. Цей образ символізує безпорадну господиню, що недбало ставиться до своїх хатніх обов’язків: б’є посуд, миє підлогу глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо. Інші хлопці перевдягаються у костюми з масками традиційних компаньйонів Маланки — Діда-Місяця, Орача, Сівача, Ведмедя, Кози, Журавля, Цигана з Циганкою і Рогатого Чорта. У такій компанії вони ходять від хати до хати, висловлюють добрі побажання господарям, веселять їх піснями, танцями та жартівливими сценками. У народі цей звичай називається «водити Маланку».

А у деяких сільських регіонах України трапляється інша, значно давніша варіація цього обряду: хлопець переодягається у Козу-Маланку, і завітавши до хати у супроводі щедрувальників намагається буцнути господарів своїми рогами. За традицією, норовливу Козу потрібно вбити, а потім оживити веселими щедрівками та жартами.

Закінчивши ритуальний обхід, переодягнені у фольклорних персонажів юнаки, о 5-6 годині ранку, але обов’язково до світанку, зазвичай ідуть на роздоріжжя палити Дідуха і стрибати через багаття. Цей обряд повинен очистити їхній дух від спілкування з нечистою силою минулої ночі.

На світанку 14 січня, на свято Василя, в Україні починають посівати зерном. Цей народний звичай колись мав важливе ритуально-магічне значення, оскільки вважалося, що посівання приносять добробут, щастя та великий урожай на весь рік. За народним віруванням, посівати можуть лише хлопці, оскільки вважалося, що дівчата щастя не приносять.

Спочатку йдуть посівати до хрещених батьків та родичів, а потім до сусідів та інших знайомих. Найчастіше посівають пшеницею, можна посівати житом, ячменем, вівсом, але не горохом, оскільки вважається, що він виник зі сліз Матері Божої, і обрядове посівання ним може спричинити горе в родині.

 

 

 Джек Лондон - письменник життя і боротьби

Народився Джек 12 січня 1876 року у Сан-Франциско. Нове прізвище в біографії Джека Лондона було отримане, коли дитині ще не було року – його мати вийшла заміж за Джона Лондона.

Скрутне матеріальне становище, а також звичаї країни (в Америці починають працювати, будучи дітьми або підлітками) рано підштовхнули Джека до трудового життя.

Ще в школі він підробляв продавцем газет. А коли закінчив школу, пішов працювати на консервну фабрику.

У 1893 році він вперше вийшов у плавання. Ця подорож залишила багато спогадів, які він пізніше використав у своїх романах. Перший же твір Джека Лондона приніс йому успіх: за нарис «Тайфун біля берегів Японії» він отримав премію.

За всю біографію Лондон видав 16 збірок. Першими, які принесли йому популярність, були: «Син вовка» (1900), «Бог його батьків» (1901), «Діти морозу» (1902), «Чоловіча вірність» (1904), «Місячний лик» (1906). Перші романи – «Дочка снігів» (1902), «Морський вовк» (1904), «Гра» (1905) також були позитивно сприйняті читачами. Одними з найвідоміших романів, крім перерахованих, за всю біографію Джека Лондона «Біле ікло» (1906), «Серця трьох», «Мартін Іден». Вісім його романів були успішно екранізовані.

Помер письменник 22 листопада 1916 року, страждаючи від хвороби нирок.

 Літературний віраж «Свята ніч»

Перша зустріч цього року із клубом «Таланти і прихильники» була чарівною, адже присвячена Різдву. Аби доторкнутись до справжнього дива клубівці вітали одне одного зі святами, співали пісні, колядки, щедрівки, розігрували невеличкі сценки. Різдвяне свято пройшло щиро та сердечно.

 

 

11 січня - Міжнародний день "Дякую"

11 січня святкують Міжнародний день “Дякую”. Сьогодні більшість людей так часто поспішають, що навіть не залишається часу для таких простих і приємних речей, як подякувати всім тим, хто робить наше життя щасливішим та простішим. Деякі люди кажуть “дякую” не за покликом душі, а через свій службовий обов’язок.

Достеменно невідомо, хто саме запровадив це чудове свято. Існує дві версії: воно було засновано ООН чи ЮНЕСКО. А ще є цікава історія, що Міжнародний день “Дякую” створила невідома фірма, яка виготовляла вітальні листівки, щоб покращити свої прибутки. Не зафіксована і дата першого святкування. Але відомо, що сталося це на початку 2000 років.

Цікавий факт: вперше слово “дякую” офіційно згадали в паризькому словнику-розмовнику, який вийшов 1586 року. А в праслов’янській мові воно з’явилося в XVI столітті, коли диякон Авакум відповів на хороший вчинок побажанням “дай Богъ”.

В Україні Міжнародний день “Дякую” вважається молодим святом, яке ще не встигло “прижитися”. Проте говорити слова вдячності потрібно завжди, адже вони несуть в собі позитивні емоції, здатні одразу підняти настрій та навіть покращити самопочуття. Тому скоріше підбирайте привітання з днем “Дякую”, завантажуйте листівки та картинки, щоб порадувати друзів, знайомих, рідних щирою подякою за все добре.