30 листопада 2021

Літературно-музичний мозаїчний портрет "Назарій Яремчук: його життя у пісні"

30 листопада пройшла зустріч із користувачами бібліотеки, які пригадали творчий та життєвий шлях співака Назарія Яремчука, прослухали його легендарні музичні хіти та переглянули біографічний документальний фільм «Місія позначена Небом».







Марк Твен - перший "американський" письменник


Життя

Народився 30 листопада 1835 року в сім'ї збіднілого теннессійського купця Джона-Маршала Клеменса і Джейн Лемптон-Клеменс. Він був шостою дитиною у сім'ї, в якій було семеро дітей і тільки четверо з них вижило.

Коли Маркові Твену виповнилося чотири роки, його сім'я переїхала у місто Ганнібал, де був річковий порт на Міссісіпі. Згодом Ганнібал стане прообразом містечка Сент-Пітерсберг у знаменитих романах «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна». На той час Міссурі був рабовласницьким штатом, тому вже тоді Марк Твен зміг ознайомитися із рабством, яке буде згодом описувати й засуджувати в своїх творах.

У березні 1847 року, коли Марку Твену було 11 років, його батько помер через пневмонію. Наступного року він починає працювати помічником у друкарні. З 1851 займається набором (друком) і редагуванням статей та гумористичних нарисів для газети «Ганнібальський часопис», власником якої був його брат Оріон. У віці 18 років він залишив Ганнібал і працював у друкарнях Нью-Йорка, Філадельфії, Сент-Луїса та інших міст. Він займався самоосвітою, багато часу проводячи в бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу. У віці 22 років Твен повернувся в Міссурі. 

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще і став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму, номінально очолену Ч. Л. Вебстером, чоловіком його племінниці.

21 квітня 1910 року у віці 74 років письменник помер.

Творчість

Найбільшим внеском Твена в американську й світову літературу вважається роман «Пригоди Гекльберрі Фінна». Багато хто вважає це взагалі найкращим літературним твором, коли-небудь створеним у США. 


Також великою популярністю користуються «Пригоди Тома Соєра», «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» і збірник автобіографічних оповідань «Життя на Міссісіпі». 



Марк Твен починав свою кар'єру з невибагливих гумористичних куплетів, а закінчував повними тонкої іронії нарисами людських звичаїв, гостро сатиричними памфлетами на соціально-політичну тематику і філософсько-глибокими й при цьому доволі песимістичними роздумами про долю цивілізації.

20-те століття Марк Твен ознаменував творами, покликаними викривати неправду й несправедливість: «Людині, що ходить у пітьмі», «Сполучені Лінчуючі Штати», «Монолог царя», «Монолог короля Леопольда в захист його панування в Конго». Проте американці, які знали його як класика «легкої» літератури, не сприйняли ці твори.

Його останній твір — сатирична повість «Таємничий незнайомець» була опублікована посмертно 1916 року за незавершеним рукописом.


29 листопада 2021

Вулична акція «Разом проти насильства»

29 листопада пройшла вулична акція «Разом проти насильства», яка була створена для інформування жінок та дітей. За допомогою бібліотекарів учасники акції розширили свої знання про цей бік життя, дізналися про види насильства та необхідність протистояти йому. Також учасникам були роздані буклети із корисною інформацією, як діяти у разі насилля у родині.





Григорій Квітка-Основ'яненко - корифей українського слова


Народився в с. Основа (нині в межах Харкова), у родині колезького радника Федора Івановича та Марії Василівни (при народженні Шидловська) Квіток. Григорій став другою дитиною у родині, раніше у 1774, народився його старший брат Андрій. Його двоюрідною сестрою була поетеса Любов Кричевська.

15-річним юнаком зарахований вахмістром до лейбгвардії кінного полку, числився «не при справах» у департаменті герольдії, у 1796—1797 — ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. 

У 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського й культурного життя Харкова. Його обирали членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської публічної бібліотеки (ХПБ)(1832-1838). Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, як суддя совістного суду, увійшов до складу Комітету піклувальників ХПБ а пізніше, як директор, завідував фінансами, зберігав документацію, вирішував питання передплати та купівлі періодичних видань та книг, що надсилалися до ХПБ.

Квітка-Основ'яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного й театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вістник», який видавав у 1816—1817 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською та російською мовами.

Помер 20 серпня 1843 року в Харкові після тяжкої хвороби. Був похований на Холодногірському цвинтарі. 

Григорія Квітку-Основ'яненка вважають зачинателем української прози з його романом «Маруся», надрукованим ще в 1832 році, й відповідно він має почесне ім'я «батька української прози».



Наприкінці 1830-их Квітка-Основ'яненко почав писати свої п'єси українською мовою, зокрема вже українською він надрукував такі комедійні п'єси, як «Сватання на Гончарівці» (1835), «Бой-жінка» (1840) тощо.


Українською надрукував такі оповідання, повісті та романи: «Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повісті «Конотопська відьма», «Маруся» (1834); «Козир-дівка» (1838); «Сердешна Оксана» (1841); «Щира любов» (1839); «Добре роби — добре й буде» (1836); «Божі діти» (1840); «Перекотиполе» (1840) тощо.


Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Його твори перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. 



28 листопада 2021

Зінаїда Тулуб - донька своєї Батьківщини

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім'ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Тулуба.

Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки.

Від 1904 року майбутня письменниця знову в Києві, де 1913 року закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

У 1920-их роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету.

У 1919—1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р.— на творчій роботі.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації „Виборчий центр“, котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

Ув'язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. 

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: "Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

У 1947—1955 роках була на засланні в Північному Казахстані. По реабілітації повернулася до Києва.

Померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі.


У літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 року опублікувала у журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою.

1911 року видала окремою брошурою переклад «Пророкування вельви» — однієї з частин «Старшої Едди», супроводжений передмовою і примітками перекладачки. Допомогу джерелами і порадами під час роботи над перекладом Зінаїді Тулуб надавав професор Університету Св. Володимира Іван Шаровольський, з ініціативи якого й було надруковано готовий текст. За власним зізнанням перекладачки, переклад було виконано не з оригіналу, а з німецького перекладу Гуґо Ґерінґа.

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934—1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), в якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарності» й з негацією національного. 


Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964). Писала також кіносценарії, п'єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.



25 листопада 2021

 Відеопрезентація "Голодомор на Павлоградщині"

25 листопада читачі завітали до нашої бібліотеки та приняли участь у перегляді та обговоренні документального фільму «Голодомор на Павлоградщині». Привернула увагу користувачів книжкова виставка під назвою «Куточок Пам′яті. Засвіти свічку».








 

 25 листопада - Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок



У Декларації ООН про викорінювання насильства щодо жінок, проголошеної резолюцією  Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року   зазначено,  що насильство  щодо жінок -  акт насильства вчинений за ознакою статі, який завдає або може завдати фізичну, психологічну шкоду, страждання жінкам,  погрози вчинення таких актів, примус або свавільне позбавлення волі як у громадському так і в особистому житті. Термін «жінка» використовується для охоплення жінок будь – якого віку, включаючи дівчат віком до 18 років.

В 2000 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за  ліквідацію насильства відносно жінок, запропонувавши урядам, міжнародним та неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.

У червні 1991 року Центр Жіночого Глобального Лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини, представленого учасницями з 20 країн світу, закликали до проведення  компанії «16 Днів проти гендерного насильства». З того часу понад 1000 організацій з більш як 100 країн приймають  участь у щорічних всесвітніх кампаніях «16 днів проти гендерного насильства», які  направлені на припинення усіх форм насильства проти жінок.

Україна приєдналася до кампанії «16 днів проти гендерного насильства» у 2000 році, а вже у 2001 році ця акція вийшла на загальноукраїнський рівень, об’єднавши 23 регіона України,  75 державних та неурядових організацій.

28 червня 2006 року Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 1512 «Парламенти, об’єднані для подолання побутового насильства над жінками», яка  закликає парламенти держав – членів Ради Європи залучитися до європейської кампанії проти насильства над жінками .  24 листопада 2006 року  був проведений  День парламентів проти насильства щодо жінок.

Насильство проти жінок одночасно є як причиною так і наслідком гендерної нерівності. Це широко розповсюджене та поширене порушення реалізації прав людини,  головна перешкода на шляху досягнення гендерної рівності. Більшість держав, в тому числі і в Україні, включили принцип недискримінації, як це сформульовано в міжнародних документах з прав людини, у своє внутрішнє законодавство (Конституція України, Закони України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про протидію торгівлі людьми» та інші).

З метою забезпечення розбудови системи запобігання та протидії домашньому насильству в умовах децентралізації та запровадження комплексних дій та заходів, спрямованих на зменшення масштабу домашнього насильства, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 728 – р. схвалено «Концепцію Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильства за ознакою статі на період до 2023 року».

Можливо для когось першим кроком такоїборотьби буде участь у акції “16 днівпротинасильства”. Кожен з нас має сказати “Ні!” насиллю у власній родині. Адже сім’я - це саме те місце, яке має бути  затишком, острівцембезпеки і комфорту у нашомудоситьбурхливомужитті. Приєднуйтесь до Всеукраїнської акції “16 днівпротинасильства”!

Інформаційний лекторій «Ні- насиллю над жінками!»

25 листопада у світі відзначають Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Його було запроваджено ООН з метою підвищення обізнаності широкої громадськості про системне насильство проти жінок всього світу ще у 1999 році. Мільйони жінок в усьому світі і досі потерпають від насильства та аб'юзу, і часто ми навіть не в змозі оцінити масштаби проблеми, адже насильство над жінками нерідко є прихованим, табуйованим. Самі жінки можуть замовчувати насильство, що є симптомом глибших проблем у нашому суспільстві.

Ця тема не залишила байдужими жінок клубу «Берегиня». Жваво та емоційно присутні обговорювали цю тему, наводили відомі їм приклади насильства у сім’ях. Бібліотекар Бондаренко Олена запропонувала передивитися фільм «Жінки, яких б’ють»

https://www.youtube.com/watch?


v=1HyjH0HbIhY
.




24 листопада 2021

Олекса Стороженко - майстер романтичної прози

Народився 24 листопада 1806 у с. Лисогори Борзенського повіту (нині Южненська сільська рада Ічнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка.

Представників роду можна знайти серед козацької старшини Гетьманщини, які володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині.

Наприкінці 1824 року Олекса вступив однорічником («вольноопределяющимся») у Ніжинський кінно-єгерський полк, а в травні 1825 року став юнкером. На той період родина Стороженків переїхала в інший маєток князя М. Мусхелова — село Жемчужне Павлоградського повіту Катеринославської губернії (нині Юр'ївський район Дніпропетровської області).

Олекса Стороженко пройшов шлях від унтерофіцера в кінно-єгерському до капітана Новоросійського драгунського полку (1838), а в 1841 році став старшим ад'ютантом штабу 3-го резервного кавалерійського корпусу. В 1846 році отримав штаб-офіцерський чин майора і був переведений на нестройову службу.

1851—1854 — перебуваючи у безстроковій відпустці, майор О. Стороженко служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі. Служба змушувала його не раз виїздити на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припала на той період, захоплювала О. Стороженка. «Розкриття злочину, — писав він, — дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю».

1857 — на сторінках російських журналів і газет з'явилося ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».

1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в часописі «Основа».

1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х роках.

В 1873—1874 роках постійно листувався з одеським книговидавцем Василем Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» та її видання. 


У листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша.

Інші відомі твори Стороженка: оповідання „Закоханий чорт", „Межигорський дід”, „Не в добрий час”, „Вуси”,  „Голка”, „Чортова корчма”, „Кіндрат Бубненко-Швидкий”, „Прокіп Іванович”, „Дорош”, „Мірошник”, „Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа”, п’єса „Гаркуша”.



В останні роки життя Олекса Петрович часто хворів, у нього розвинулася аневризма серця травматичного походження в результаті отриманої в 1829 році контузії.

До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Між маєтком Тришин і містечком протікала річечка, що витікала з болота, через яку був перекинутий дерев'яний місток. В жовтні 1874 року місток ремонтували, його права частина уже була перестеленою, але, повертаючись пізно ввечері додому, О.Стороженко ступив у темряві на ліву частину містка (за іншими даними випав з двоколки) і впав у холодну воду. Сильно застудившись та пошкодивши ногу, він зліг і незабаром помер. Поховали письменника на цвинтарі села Тришин, нині Тришинське кладовище у Бересті по вул. Московській. 

Літні спогади

24 листопада у раді ветеранів праці учасники клубу «Таланти і прихильники» пройшла зустріч під назвою «Літні спогади».  Клубівці згадували приємні миттєвості, відчуття морського бризу та літнього відпочинку. Так добре холодними осінніми вечорами подумати про літній відпочинок! Учасники клубу зіграли веселі сценки та заспівали морських пісень із запалом добра у серці.







23 листопада 2021

 Інформаційний буклет "Гендерна рівність"

Ознайомившись із виданням, ви дізнаєтесь, що таке гендерна рівність, стратегії її досягнення, про боротьбу за права жінок, а також про те, як отримати допому з цього питання.

23 листопада - Міжнародний день акварелі

23 листопада відзначається Міжнародний день акварелі. Започаткував свято мексиканський художник Альфредо Гуаті Рохо (ісп. Alfredo Guati Rojo, 1918-2003). Саме він, будучи видатним художником-акварелистом, а також переконаним у тому, що акварель здатна не гірше живопису маслом передавати красу світу, в 1991 році запропонував щорічно 23 листопада проводити Міжнародний день акварелі.

Багато в чому завдяки зусиллям цієї людини у другій половині 20 століття відроджується інтерес до акварелі. Сам Альфредо Гуаті Рохо першим заснував Товариство акварелістів Мексики, Музей акварелі, а потім сприяв поширенню подібних товариств в інших країнах.

Знаковою подією в історії акварельного живопису стає винахід у Китаї в другому столітті паперу і використання його як основи для картин і малюнків. Саме звідти бере свій початок акварель. Поширення в Європі ця техніка живопису отримала значно пізніше: в 17 столітті.

Назва техніки походить від схожих французького та італійського слів, що означають у перекладі на українську буквально «водяниста». А корінь слова – «aqua» в перекладі з латинського означає «вода». Назва вказує на вид фарб, що використовуються в даній техніці живопису. Це фарби, основою для яких служать розчинні водою речовини – клеї рослинного походження. Використання подібних фарб дозволяє досягти ефекту легкості зображення, плавних переходів. Досягненню подібного ефекту сприяє і використання паперу в якості основи картини, а також його попереднє зволоження.


Кращим папером для акварелі вважається ватман, брістольський картон і торшон. Повертаючись до фарб, використовуваних в акварельному живописі, варто відзначити, що до їх складу, крім водорозчинної клейової основи і барвника, входять речовини, що забезпечують фарбі пластичність (гліцерин), які запобігають скочуванню з поверхні аркуша паперу (бичача жовч), а також захищають від цвілі, поява якої можлива, зважаючи на природне походження елементів складу фарби (фенол).

Сучасні художники, які працюють в техніці акварелі, використовують не тільки класичні акварельні фарби і пензлі, а й акварельні олівці, воскові крейди, для опрацювання окремих елементів і фрагментів картини.

Як правило, вже напередодні Міжнародного дня акварелі в різних містах світу за безпосередньої участі Товариств акварелистів проходять виставки картин художників, що працюють у цій цікавій техніці живопису.



22 листопада 2021

Хобі-територія  «Barbie-Life»

21 листопада  знов запрацювала  Креатив – майстерка: «Хобі-територія «Barbie-Life». Всі учасниці заходу креативно, із фантазією підійшли до створення власноруч  меблів для улюбленої ляльки, тому кожен з виробів  мав індивідуальну оригінальність. Це захоплююче заняття, яке принесло задоволення і хороший настрій всім учасникам майстер-класу.