Голодомор 1932-33 років
Пам'ять - нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок уписано криваво-чорними письменами: читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод.
Про голодомор важко читати і важко розповідати, проте ось що промовляють свідки того страшного часу…
На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечно одна пісня напівголоса: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…
Григорій Бідняк.Голодомор
Боротися.
Боротися за кожную хвилину
Життя свого, що Бог подарував
Боротися
Не день і не годину
Роки боротися - так ВОЖДЬ сказав
За крихточку зерна, за крапельку води
Велів боротися дорослим і малим
Боролися
Боролись, як могли
Щоб нація не вмерла,
Щоб знали вороги
Всю силу українців,
Всю їх духовну міць
І все те волелюбство,
що попри жах століть
лишилося в серцях -
його не знищить їм
і весь той бридкий страх
є вкраїнцям чужий.
Але ж маленькі діти
Малесенькі, невинні
Не можуть зрозуміти
Чом помирать повинні
Чом плаче їхня мама
Й де ділась їжа вся
Чому у таточка гнояться рани
Й за віщо дядьки вбили дідуся.
Їх крики, плач нам чутно і донині
Ми відчуваємо їх страх і біль
Вони померли не на славу Україні.
Ти їх страждання вітерцю, розвій!
Боротися за кожную хвилину
Життя свого, що Бог подарував
Боротися
Не день і не годину
Роки боротися - так ВОЖДЬ сказав
За крихточку зерна, за крапельку води
Велів боротися дорослим і малим
Боролися
Боролись, як могли
Щоб нація не вмерла,
Щоб знали вороги
Всю силу українців,
Всю їх духовну міць
І все те волелюбство,
що попри жах століть
лишилося в серцях -
його не знищить їм
і весь той бридкий страх
є вкраїнцям чужий.
Але ж маленькі діти
Малесенькі, невинні
Не можуть зрозуміти
Чом помирать повинні
Чом плаче їхня мама
Й де ділась їжа вся
Чому у таточка гнояться рани
Й за віщо дядьки вбили дідуся.
Їх крики, плач нам чутно і донині
Ми відчуваємо їх страх і біль
Вони померли не на славу Україні.
Ти їх страждання вітерцю, розвій!
