неділя, 28 листопада 2021 р.

Зінаїда Тулуб - донька своєї Батьківщини

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім'ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Тулуба.

Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки.

Від 1904 року майбутня письменниця знову в Києві, де 1913 року закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

У 1920-их роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету.

У 1919—1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р.— на творчій роботі.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації „Виборчий центр“, котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

Ув'язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. 

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: "Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

У 1947—1955 роках була на засланні в Північному Казахстані. По реабілітації повернулася до Києва.

Померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі.


У літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 року опублікувала у журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою.

1911 року видала окремою брошурою переклад «Пророкування вельви» — однієї з частин «Старшої Едди», супроводжений передмовою і примітками перекладачки. Допомогу джерелами і порадами під час роботи над перекладом Зінаїді Тулуб надавав професор Університету Св. Володимира Іван Шаровольський, з ініціативи якого й було надруковано готовий текст. За власним зізнанням перекладачки, переклад було виконано не з оригіналу, а з німецького перекладу Гуґо Ґерінґа.

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934—1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), в якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарності» й з негацією національного. 


Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964). Писала також кіносценарії, п'єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.