понеділок, 16 серпня 2021 р.

Чарльз Буковскі - найправдивіший американський письменник



Генріх Карл Буковскі народився в Німеччині 16 серпня 1920 року, Чарльзом його стали називати після того, як батьки Катаріна Фетт і Генріх Буковскі переїхали в Америку, незабаром після появи сина. 

Мрії про письменницьку кар'єру зародилися в голові Буковскі ще в молодості, але перші кроки в літературі принесли 24-річному авторові розчарування. Після провалу кількох дебютних оповідань Чарльз зневірився у власному таланті і на десятиліття відійшов від творчості, зайнявшись фізичною працею.

У 1955 році молодий чоловік знову взявся за перо. Він опублікував ряд віршів у скромному поетичному виданні, а потім почав співпрацювати з «Nomad», надрукував одне з найзнаменитіших есе Буковскі «Maніфест: Заклик до власних критиків».

На початку 1960-х років Буковскі жив в Лос-Анджелесі і працював на пошті. В цей час його роботами зацікавилося видання «Hearse Press», яке опублікувало кілька оповідань письменника. Потім вірші Чарльза з'явилися в літературному журналі «The Outsider». Починаючи з 1967 року Буковскі вів власну колонку в газеті «Open City», замітки з якої стали основою збірки мініатюр під назвою «Записки старого козла».


У 1969 році прийняв пропозицію про співпрацю від видавництва «Black Sparrow Press» і звільнився з роботи, щоб повністю присвятити себе творчості. Менш ніж через місяць він опублікував свій перший роман під назвою «Пошта». Книга стала популярною в Європі і принесла автору всесвітню популярність, будучи перекладеною багатьма мовами.


Письменник остаточно сформував фірмовий стиль оповіді, який відрізнявся відвертими описами життя персонажів і великою кількістю просторічних, часом грубих слів і виразів.

У 1988 році у Буковскі виявили лейкемію, яка стала причиною смерті письменника 9 березня 1994 року.

Останнім твором Чарльза став роман «Макулатура», опублікований в 1994 році, після смерті Буковскі. Ця книга-детектив відрізнялася від усіх попередніх робіт Чарльза відсутністю відсилок до власної біографії, але зберегла іронію і відкритість, а також яскраві і пам'ятні характери персонажів.




 


   НАЕДИНЕ

                                     на юбилей Е.В. Дмитрук

Вдвоём работали мы с Леной,

И вдруг шепнула в тишине:

– Всё хрупко в нашей жизни тленной…

Вы… вспоминайте… обо мне…

 

– Да что такое говорите!!!

– Недолго проживу ещё…

– Елена «батьковна», живите!

И плюньте через… ну!.. плечо!!

 

Не призывайте смерть вы всуе.

– В роду моём – короткий век…

– Давайте о хорошем будем!

– Сергей, вы – добрый человек… –

 

И очи Лены вдруг взмокрели,      

И силуэт возник в окне –   

Глаза её туда смотрели:

– Вы… вспоминайте обо мне… –

 

И пока сердце её билось,

День каждый – празднично-хорош!

С улыбкой за троих трудилась:

За Совесть, не за медный грош.

 

Она сценарии писала,

На лист ложился лёгкий стих, –

Свершила Лена дел немало,

В грядущем сколько было б их!

 

Не сосчитать нам всех свершений –

В работе не жалела сил!

Библиотечный добрый гений

Из сердца Лены всем светил.

 

Сегодня был бы день рожденья!

Но Бог надежды все отверг…

И только слёзы сожаленья:

Она, как Феникс, – искрой вверх.

 

Со светлой скорбью вспоминаем

Твою улыбку для людей,

Ты слышишь нас, мы это знаем,

В свой из «пятёрок» юбилей.

    16.08.2021    С. Трофимов