13 вересня 2021

Борис Харчук - найвідоміший український письменник-мораліст


Народився 13 вересня 1931 року в селі Лозах (нині Кременецького району Тернопільської області) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці, де одним із його педагогів був Віктор Андрієвський. У 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького. Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем преси ЦК ВЛКСМ, першим редактором дитячого журналу «Малятко». З 1960-их на творчій роботі. Жив за часи Другої світової війни. Тоді пізнав і приниження, і знущання, і голод. Найкращим подарунком для малого хлопця був зошит. Писав фантастичні твори.

Він починав з віршів, підготував навіть цілу збірку, але швидко зрозумів, що покликанням його є проза. Влітку 1954 року викладач української літератури педагогічного інституту О. Й. Данисько привів свого випускника в літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського і рекомендував на посаду наукового працівника. Там невдовзі він і розпочав писати свою першу повість «Йосип з гроша здачі» (в первісному варіанті вона називалася «Йосип з копійки здачі»). Робоче місце Харчука директор визначив за столиком біля вікна, що виходило на Першотравневий проспект. На столик Борис поклав велику сіру теку, яку приніс із собою, — там були його рукописи, туди складав він і аркуші першого прозового твору. Своїм колегам по музею він розповідав про своє бідне дитинство, матір-селянку, про Волинь, яку любив понад усе... 

У 1955 році він перейшов до редакції «Міліцейського свистка», але й там довго не затримався: у 1956 році журнал «Дніпро» опублікував повість «Йосип з гроша здачі» і його запросили в Київ. Там він працював у ЦК ЛКСМУ — завідував сектором преси, редагував журнал «Малятко», пізніше — був відповідальним секретарем журналу «Знання та праця».

Уже перша повість (окреме видання 1957 р.) стала своєрідним прологом до всього того, що він сказав у наступних творах. Він був великим працелюбом і сказав багато, і творів опублікував немало, незважаючи на активну протидію з боку недругів.

Твори Б. Харчука ще за життя перекладалися на англійську, німецьку, іспанську, вірменську, російську, таджицьку та інші мови.

Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав світлий день проголошення незалежної Української держави.

Народ, суспільство, клас, рід, людина – ось основні ланки зацікавлень письменника. Бориса Харчука завжди хвилювали проблеми моральності, конкретного розуміння добра і зла.

Йому боліли короткозорість споживача, байдужість людей, що не відчувають у своїй долі історичного кореня. Письменника завжди приваблювали натури сильні, котрі діяльно переживають особисту причетність до продовження життя на землі.

Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований на Міському кладовищі «Берківці» у Києві.


Твори, котрі не могли з'явитися за життя автора і були опубліковані після «перебудови»: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966), повісті «Українські ночі» (1988) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели.

Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з'явилося лише два у 1991 році.

Твори Бориса Харчука перекладені російською, польською і угорською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, німецькою, іспанською мовами.