18 вересня 2023
Онлайн зустріч-діалог "Моя стежина в ріднім краї"
Тематичний куточок «Без права на забуття»
Історична довідка про визволення Павлоградського району від фашистських загарбників
17-20 вересня
2013 року мешканці сіл Павлоградського району відзначатимуть визволення рідного
краю від німецько-фашистських загарбників.
Це були тяжкі дні, повні випробувань на відважність і
витривалість радянських бійців.
16 вересня 2013 року командир 66 стрілецького корпусу
вирішив: «Продовжувати переслідування противника в загальному напрямку і на 17
вересня 1943 р. вийти на рубіж Тернівка, північний схід міста Павлограда.
Праворуч від неї за р. Мала Тернівка наступ здійснювала 35
стрілецька дивізія, а праворуч починаючи від с. Булахівка в наступ йшли війська
172 стрілецької дивізії.
18.09.1943 р. розвідкою встановлено, що німці прикриваючи
евакуацію своїх тилів з с.Вязівок на переправі через р. Самара, нашвидкоруч за
1-2 дні підготували оборону на висоті західна Юр’ївка і затримали на правому
фланзі війська нашої армії мінометним вогнем на протязі всього дня 18.09.1943р.
Та, вже о 18.00 годині 203 стрілецька дивізія закріпилась на південно-західній
окраїні Юрївського району. Між тим на південну окраїну с. Вербки вже вийшли
війська 350 стрілецької дивізії, але були затримані кулеметним вогнем зі
сторони м. Павлоград та Павлоградських хуторів, та артилерійським обстрілом з
північно-східної окраїни міста. Частини готувались до жорсткого штурму. Тим
часом 333 стрілецька дивізія, обійшовши 203 дивізію, підійшла до хутора
Морозівського, звідки виступила на с. Вербки і разом з 350 стрілецькою дивізією
о 14.00 готувалась до наступу на південну окраїну с.Вербки. Провівши стрімкий
наступ на м. Павлоград, 350 сд. до 17.00 години вже зайняла одним полком ст.
Павлоград і двома полками північно-західну окраїну міста, 333 сд. одним полком
взяла робоче селище, а решта дивізії північну частину міста і стрімко рухалась
до центру, знищуючи гітлерівців, які не встигли втекти. За день 18 вересня 66
ск. продвинувся на 25 км і звільнив 11 населених пунктів, в тому числі станцію
і м. Павлоград, хутір Морозівський, Робоче селище, с. Вербки. Частини корпусу,
криючись під час нальотів авіації в кам’яних підвалах і під берегом, переправлялись
в проміжках між обстрілами. А 20.09.1943 р. оволоділи селами Маврино, Межирічі,
Городище.
На сході Павлоградського району в бій вступила 60 стрілецька
дивізія. 17.09.1943 р. до 18.00 години здійснивши марш по лінії Нова
Русь-Зелена Долина Тернівка, о 20.00 полки дивізії розпочали форсування р.
Самара. Прискореним маршем до заверешення дня вони досягли південно-східної
окраїни м. Павлоград. Під час руху дивізії по території району цього дня було
зайнято пункти Марївка, Зелена Долина, Тернівка, Богуслав, Нова Дача, Кохвка,
Богданівка, Павлоградські Хутори.
20.09.1943 р. частини 35 стрілецької дивізії на протязі
ночі, знищуючи противника, переборюючи його артилерійсько-мінометний вогонь та
інтенсивне бомбардування з повітря, о 19.00 годині зайняли с. Червона Долина та
с. Булахівка. Під час цього жорстокого бою було вбито і поранено більше 100
чоловік.
На півдні району бої велись 243 стрілецькою дивізією.
Зокрема, 912-й стрілецький полк звільняв с. Троїцьке.
На заході Павлоградський район визволяли бійці 130 і 128
стрілецьких полків. Переломлюючи опір противника 130 і 133 стрілецькі полки о 3
годині ночі 21 вересня 1943 року остаточно оволоділи с. Новотроїцьке, а 128
стрілецький полк звільнив с. Карабинівка.
Таким чином, бої за визволення Павлоградського району
точилися з 17 по 20 вересня 1943 року. Остаточно територію Павлоградського
району було звільнено від фашистських загарбників 21 вересня 1943 року.
За час боїв з німецько-фашистськими загарбниками пішли на
фронт понад 7 тис. 350 жителів з сіл району. Не повернулись додому понад 4 тис.
300 чоловік, а імена їх увічнені на меморіальних дошках пам’ятників
односельцям, братських могилах радянських воїнів, партизан та мирних жителів,
які розташовані по всіх навіть найменших селах району.
Минають роки, відлітають у вічність, але ці вересневі дні
ніколи не будуть стерті із пам’яті нашого народу.
Життя не стоїть на місці. Воно вирує, змінюється, виростають
в мирі наші діти й онуки, і здається так було завжди. Лише тисячі обелісків,
витесаних з каменю і граніту, лиш тисячі могил, розкиданих по світу, будуть
вічно берегти свою таємницю, яку й нам живущим нині не забути довіку.