четвер, 30 грудня 2021 р.


 

30 грудня - день народження Редьярда Кіплінга  


Редьярд Кіплінг  — англійський поет і прозаїк. Світову популярність здобув завдяки поезії про британських солдатів, що перебувають на службі в колоніях, та пригодницьким оповіданням, що стали класикою дитячої та підліткової літератури.

Народився Кіплінг 30 грудня 1865 в індійському місті Бомбей, батько його був професором у школі мистецтв. У 6 років він переїхав до Англії, де жив і навчався в приватному пансіоні.

В 1878 році Кіплінг вступив до військової школи. Оскільки він не проявив особливої тяги до навчання й не зміг заслужити собі стипендію, у 1882 року йому довелося повернутися в Індію, і почав працювати в місцевій газеті.

Саме в ті часи проявилася його велика пристрасть до літератури, тоді ж Кіплінг написав і опублікував перші оповідання.

Школою письменництва для Кіплінга стала журналістика. Він стає репортером і журналістом в Індії. Потім подорожує по Азії, США в якості кореспондента. У 1889 році подорожує Англією, потім оселяється в Лондоні, де твори Кіплінга знаходять велику популярність. У 1890 році виходить перший роман «Світло згасло».

В Лондоні, Кіплінг одружується. Але незабаром через матеріальні проблеми переїжджає до родичів дружини у США. Саме там Д. Р. Кіплінг написав свої найвідоміші твори для дітей: «Книга джунглів» (перша і друга книги).

У 1899 році письменник повертається до Англії, в тому ж році подорожує Південною Африкою. Через два роки Кіплінг публікує одне з найбільш вдалих своїх творів – роман «Кім». Серед інших відомих творів письменника: «Пак з Горбів», «Нагороди і феї».

Під час Першої світової війни творчість Кіплінга стає менш плідною, багато часу він проводить, працюючи в Червоному Хресті .

Перше десятиліття 20-го століття принесло Кіплінґові велику популярність. В 1907 році він отримав Нобелівську премію з літератури.

В 1910 році Кіплінг написав знаменитий вірш «Якщо…» (англ. If…).

Під час Першої світової війни загинув його єдиний син Джон. Реакцією на цю трагедію стала участь Кіплінґа в роботі комісії догляду за могилами невідомого солдата.

Кіплінг продовжував свою літературну діяльність до початку 30-х років, хоча успіх супроводив йому все менше і менше. З 1915 року письменник страждав від гастриту, який згодом виявився виразкою.

Помер Редьярд Кіплінг від прориву виразки 18 січня 1936 у Лондоні. Похований у Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.


середа, 29 грудня 2021 р.

 Жива книга «Підземелля Павлограда»

28 грудня 2021 року відбулась зустріч із Іриною Головко у форматі живої книги. Пані Ірина розповіла нам про своїх нащадків, купців першої гільдії Полякових. Також розмова торкнулась і таємниць нашого міста, а саме Павлоградських підземель. Підземними шляхами цікавились дослідники. Вони виявили галерею, що розташовувалась під старовинною частиною міста. Галереї вели до будинків купців, ринків та утворювали ціле підземне сполучення.




29 грудня - Міжнародний день віолончелі

29 грудня у світі святкують Міжнародний день віолончелі. Цей інструмент не може нікого залишити байдужим, адже його звучання унікальне. Цього дня можна послухати відомі класичні твори, які виконують віолончелісти з усього світу. В багатьох містах проводяться концерти. Хоча це і неофіційне свято, проте його з радістю святкують щороку.

Дату обрали не випадково. Саме 29 грудня 1876 року в Каталонії народився відомий музикант-віолончеліст Пабло Казальс. Прихильники цього інструменту вважають, що саме його вклад у популяризацію віолончелі був найбільшим.

Пабло Казальс – не лише відомий музикант. Він також займався композиторською та громадською діяльністю. Музична кар’єра почалася ще в дитинстві. Коли хлопчику ще навіть не виповнилося 4 роки, його батько почав вчити його грі на різних інструментах (фортепіано, флейта, скрипка). А ось віолончель з’явилася в його житті лише під час навчання в державній музичній школі (Барселона).

Активна гастрольна кар’єра музиканта почалася в 25 років. Найвідоміші його роботи – виконання на віолончелі творів Баха.

Цікавий факт: перша віолончель була створена на початку XVI століття. Один з перших примірників інструменту навіть зберігся до наших днів. Це віолончель, яку 1954 року виготовив видатний італійський майстер Андреа Аматі.

вівторок, 28 грудня 2021 р.

Іван Андрусяк - шукати свою гармонію і... мислити


Іван Михайлович Андрусяк (28 грудня 1968, с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.

Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев'ятдесятників». Прихильник герметичного поетичного дискурсу, творча еволюція — від неомодерністських, декадентських мотивів ранньої творчості до символічно-асоціативного письма, витриманого в рамках неомодерного світовідчуття, але класичної поетичної форми. Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі («Андрусяк пише метафорою, якої нема» — Т. Девдюк, «Критика»), яку критика називала «плаваючою семантикою» (А. Дністровий, «Книжник-review»).

Проза Івана Андрусяка характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів. Тематично автор досліджує психологію людини в символічно-межових ситуаціях на матеріалі Гуцульщини 1940-50-х років.

У 2000-х рр. активно виступав як літературний критик (часописи «Книжник-review», «Книжковий огляд», «Кур'єр Кривбасу», «Кальміюс», «Березіль», «Сучасність» та ін.), аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси». 2007 року повістю «Стефа і її Чакалка» входить у дитячу літературу, яка, нарівні з поезією, за кілька років стає провідною у творчості письменника.

Лауреат першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип» (1995), літературних премій «Благовіст» (1996), ім. Бориса Нечерди (2002), журналу «Кур'єр Кривбасу» (2007), першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека» (2008), міжнародної премії «Corona Carpatica» (2010).

Повість Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» увійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони 2013» (White Ravens 2013).


Лауреат Корнійчуковської премії 2016 року — першої премії в номінації «Поезія для дітей» — за збірку «Лякація». За цю ж збірку удостоєний відзнаки «Дитячий поет року» від порталу української дитячої книги «БараБука» (BaraBooka) і премії «ЛітАкцент року».


Лауреат премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2019)

Лауреат премії імені Лесі Українки за книжки «Зайчикова книжечка» і «Третій сніг» (2019)

Член українського центру ПЕН-клубу.

З 2007 по квітень 2014 рр. працював літературним редактором видавництва Грані-Т. З травня 2014 р. — головний редактор видавництва Фонтан казок. З червня 2020 р. — керівник Дитячої редакції видавництва Наш Формат

Мешкає в містечку Березань на Київщині.

понеділок, 27 грудня 2021 р.

Новорічна феєрія у бібліотеці

Шановні читачі! Новий Рік вже у нашій бібліотеці! Завітайте й Ви! На Вас чекають: казкові герої, символ року, новорічна фотозона, святкові вікторини та майстеркласи, новорічні ялинки та інсталяції з виставками.



 

четвер, 23 грудня 2021 р.

 


23 грудня - Всесвітній день сноубордингу

Всесвітній день сноуборду проводиться щорічно 23 грудня. Це важливе свято для кожного сноубордера, а вперше День Сноуборду провели в Європі в 2006 році.

Це свято проводиться в Європі, США і навіть в Китаї. Святкування Всесвітнього дня сноуборду проводиться скрізь, де тільки випадає сніг! Основна ідея проведення цього дня - свобода спілкування і відкриттів. Подія збирає всіх любителів сноуборду від про-райдерів до новачків. У День сноуборду на курортах-партнерах свята для сноубордистів навіть організовується безкоштовний доступ на схили. Всі хто побажають приєднатися до свята, можуть покататися в атмосфері дружелюбності і веселощів.

Організацією Всесвітнього Дня сноуборду займається EuroSIMA, це Європейська Асоціація Виробників Спорядження для досочних видів спорту. Також підтримку цьому глобальному святу робить і Всесвітня Федерація Сноуборду і різні клуби, райдери і багато курортів. День сноуборду як правило стає офіційним відкриттям зимового сезону. У цей день планується багато різних подій: уроки сноуборду, тестування сноубордів, змагання, концерти та багато іншого...

Ми приєднуємося до привітань на адресу всіх, для кого сноуборд став невід’ємною частиною їхнього життя і культури. Зі святом!

середа, 22 грудня 2021 р.

Марко Вовчок - творчий і життєвий шлях

Марко Вовчок (ім'я при народженні — Марія Олександрівна Вілінська — українська письменниця, перекладачка, видавниця. Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. 

Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Зростала в російськомовному середовищі. Будучи підлітком, у 1845 році виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. 1850 чи 1851 року Опанас Маркович та Марія Вілінська одружилися. Проживаючи з Опанасом Маркевичем у 1851—1858 роках у Чернігові, Києві, та Немирові, Марія глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.

Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. 

Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові письменниця почала писати повість «Інститутка» яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» й яку вона завершила наступного року в Петербурзі.

У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем.  У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. 

Під час перебування в 1859—1867 рр. за кордоном Російської імперії (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, Олександром Герценом та Левом Толстим. Також Вовчок пише оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж.Сталя (Етцеля).

У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини» (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Санкт-Петербург, 1862).

 У 1867 році Вовчок повертається до Петербурга.

Вовчок 1872 року виїжджає з Петербурга та оселяється в маєтку своїх знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати. 

1878 — вдруге виходить заміж за значно молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка, відтак протягом наступних 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887—1893 — у с. Хохітва (Київська губернія). Згодом сім'я Лобач-Жученків оселилась у російському місті Нальчик Терської області й прожили там аж до самої смерті Марії Лобач-Жученко. Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»

Оповідання Марко Вовчок вийшли у 1857—1865 роках трьома томами (до появи окремого книжного видання, ці оповідання з'являлися в єдиному україномовному журналі Санкт-Петербугу того часу «Основа»). 

Повість «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобула широку славу за кордоном, адже цю повість, у переробці П.-Ж. Сталем (псевдонім П'єра-Жуля Етцеля) 1873 року, переклали кількома європейськими мовами й вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції: її відзначено премією Французької академії, міністерство освіти Франції рекомендувало її для шкільних бібліотек.




вівторок, 21 грудня 2021 р.

Тимко Падура - польський кобзар з українським серцем


Тимко Падура (21 грудня 1801 — 8 (20) вересня 1871) — українсько-польський поет, композитор та торбаніст. Автор низки пісень про козаків.

Нащадок дрібношляхетської, що відбилося на його світогляді. Як польський патріот наполягав на необхідності спільної боротьби поляків та українців за незалежність. Був співцем козаччини, популяризував український фольклор та музику.

Народився в Іллінцях Київської губернії (нині Вінниччина), його батько був брацлавським комірником. По закінченні Іллінецької парафіяльної школи та вінницької гімназії (1820) вступив до Кременецького ліцею, який закінчив 1825 року.

На початку 1825 р. Падура брав участь у спільному з'їздi польського «Патріотичного товариства» («Narodowe Towarystwo Patriotyczne») та декабристів у Житомирі.

Мешкав на дворах магнатів (Потоцьких, Сангушків, Жевуських) як поет-резидент.

Як поет перебував під впливом українського фольклору, творів Юліана Нємцевича, Джорджа Гордона Байрона, Оссіана. Період його найбільшої творчої активності припадає на кінець 20-х — початок 30-х років XIX ст. Довгий час його твори поширювалися лише в рукописах, що не завадило їх значному впливові на українську літературу як у Наддніпрянщині, так і в Галичині. Імовірно, перша друкована публікація (вірш «Козак») — у тексті «Граматики руської» Йосипа Левицького (Львів, 1830, німецькою мовою). Пізніше Падура публікував цей вірш у значно переробленому вигляді.

Твори українською мовою Падура писав латинкою. Першу окрему публікацію — «Pienia Tomasza Padury» — було здійснено без дозволу автора у Львові 1842 року.

За власною авторською редакцією вийшла збірка «Ukrainky Tymka Padury» (Варшава, 1844, містила 13 поезій та музичних партитур). 




Уже після смерті автора у Львові вийшли «Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw» (1874) — повне зібрання його поетичних та прозових творів, у якому поруч з усіма текстами українською мовою (теж у латинській транскрипції) подавалися їхні переклади польською.

До деяких своїх текстів Падура сам складав мелодії, завдяки чому вони ставали народними піснями (їхній популяризації сприяв і сам автор, мандруючи по селах переодягненим «дідом»). Професійні композитори, як польські (Кароль Ліпінський), так і українські, також звертали увагу на твори Падури: так, «Лірника» поклав на музику Микола Лисенко.

понеділок, 20 грудня 2021 р.

 Майстер-клас «Ґудзикова лихоманка» 

У кожної господині в засіках знайдеться дві-три сотні різнокаліберних ґудзиків. Зберігаємо ми їх за принципом «авось знадобиться». Ось і прийшов час використовувати різнокольорові кругляшки з користю. Сьогодні ми майстрували вироби з ґудзиків своїми руками - «Ґудзикове дерево щастя». Вашу стіну прикрасить оригінальна  картина, на якій буде зображено дерево. А роль листочків і квіточок зіграють різнокаліберні ґудзики. Приєднуйтесь! Ми чекаємо на всіх бажаючих.
















20 грудня - Міжнародний день солідарності людей 

Сьогодні, з ініціативи ООН, відзначається Міжнародний день солідарності людей.

Генеральна Асамблея ООН резолюцією від 22 грудня 2005 року проголосила 20 грудня Міжнародним днем солідарності людей.

Солідарність – єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільних інтересах і необхідності досягнення загальних групових цілей, спільна відповідальність. Одним із засадничих принципів ООН з моменту її заснування є солідарність з людьми, котрі страждають від злиднів і гноблення.

Створення Організації Об’єднаних Націй сприяло зближенню народів і країн світу з метою захисту миру, прав людини і соціально-економічного розвитку. Крім того, неухильно дотримуючись духу солідарності, Організація в своїй повсякденній діяльності покладається на «здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру». Генеральна асамблея ООН зазначила, що солідарність є однією з фундаментальних і універсальних цінностей, які повинні лежати в основі міжнародних відносин у XXI столітті.



субота, 18 грудня 2021 р.

Юрій Косач - український письменник-емігрант


Юрій Миколайович Косач народився 18 грудня 1908 с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область — український поет, прозаїк, драматург, редактор. Був небожем Лесі Українки та онуком Олени Пчілки.

Сім'я Косачів часто переїжджала, і географія дитинства Юрія була дуже широкою: Чернігівщина, Полтавщина, Житомир (тут він закінчив підготовчий клас Першої житомирської гімназії), зрештою, після успадкування Миколою батьківського маєтку — Колодяжне на Волині, звідки майбутній письменник у 1918 році вирушив на навчання до першої Львівської академічної гімназії імені Юзефа Пілсудського.

1927 — вперше були надруковані поезії Юрія Косача у часописі «Українська Громада» (Луцьк). 

1928 — закінчив гімназію у Львові.

Після закінчення гімназії у Львові Юрій Косач вирішив іти стопами свого діда Петра Антоновича Косача, юриста, — а відтак у 1928 році він вступає на правничий факультет Варшавського університету.

1928 — почалася активна співпраця Ю. Косача з журналом «Літературно-науковий вісник» (Львів, редактор — Д.Донцов). («Якимова рекрутчина», «Кінець отамана Козиря», «Пуща в заграві»).

З червня 1929 року його оповідання та вірші друкували в часописі «Нові шляхи» (Львів, редактор — А.Крушельницький). («Вершник над ланами» (1929), «Вовча республіка», «Чорна пані», «Кармен у синій лімузині»).

На початку 1931 року з'явилася перша книга письменника — збірка оповідань «Чорна пані».

Під хвилю репресій потрапив і Ю. Косач, який саме восени повернувся до Варшави, де 12 лютого 1931 року його і ще 7 юнаків за антидержавну націоналістичну діяльність заарештовала польська поліція. Вісім місяців знадобилося його рідним, щоб Юрія відпустили з варшавської в'язниці під грошову заставу.

Нового арешту Косач не чекав, залишив Ковель і спочатку переховувався у Львові, а згодом виїхав до Чехії, де жив на правах «тимчасового мешканця» у моравському Дробужі, а згодом переїхав до Праги. Відтак 1 травня 1933 року датується початок безкінечної емігрантської «одисеї» письменника.

У 1934 році Косач здобув першу нагороду на конкурсі найкращої «новели з сюжетом», оголошеному двотижневиком «Назустріч». Часопис публікує оповідання-переможця «Змія» — твір на тему давнього українського минулого, ілюстроване С.Гординським.

1934 — вийшла друга книга Косача — історична повість про декабристів «Сонце в Чигирині».

1935 — вийшла дебютна збірка поезій «Черлень».

Саме за дві останні книги Юрію Косачу 1935 року присудили II премію Товариства письменників і журналістів ім. І.Франка (премія ТОПІЖ), яка вважалась найпрестижнішою літературною нагородою міжвоєнного періоду на Західній Україні та на еміграції.

1936 — видавництво «Лесин дім» (Париж) випустило другу поетичну збірку Косача «Мить з Майстром». Невдовзі вийшла велика повість «Дивимось в очі смерті».

1936 — з'явилася книга літературних нарисів «На варті нації» та кілька розділів історично-пригодницького роману «Затяг під Дюнкерк», перша частина якого під назвою «Дюнкерк» була надрукована в «Українському слові» (1936), але подальший друк зупинено, за критику «Вістника» проби Донцова.

1937 — окремою книгою вийшла повість «Чад», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». «Чарівна Україна» стала першим випуском серії «історичних оповідань», започаткованих журналом «Дзвони». Крім того, ця книжка здобула другу премію Українського католицького союзу (трійця переможців — Галина Журба, Юрій Косач та Юрій Клен).

І нарешті у 1938 році Косач виборює першу премію ТОПІЖу — за три прозові збірки 1937 року: «Тринадцята чота», «Клубок Аріадни» та «Чарівна Україна».

1938 року у львівському видавництві «Академія» виходить друком його повість про Анастасію Скоропадську «Глухівська пані».

1939 року — у переддень Другої світової війни — Юрій Косач активно співпрацює з берлінським часописом «Нація в поході». 

1943 — повернувся з Парижу до Львова — після десяти років вимушеної еміграції.

1943 — вийшов роман «Рубікон Хмельницького» (про події напередодні війни 1648 року).

1949 — емігрував до США.

На еміграції вийшли його збірки поезій «Кубок Генімеда» (1958) та «Золоті ворота» (1966), книга історико-культурологічних нарисів «Від феодалізму до неофашизму» (1962). 

З середини 60-х років ХХ ст. твори Юрія Косача починають друкувати і в Україні. Його поетичні та прозові добірки, есе, критичні статті з'являються в журналах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень», в газеті «Літературна Україна» та ін.

Останній десяток років свого життя письменник жив на скромну соціальну допомогу, мешкаючи спершу в найманій кімнаті, а згодом у квартирі в бідних районах Нью-Йорка.

У 1987 році побачила світ передостання прижиттєва книга автора — історичний роман «Володарка Понтиди».


Помер Юрій Косач 11 січня 1990 року, похований на українському православному цвинтарі у селищі Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі.


 

четвер, 16 грудня 2021 р.

Національний тиждень читання, 13-19 грудня 2021 р.

З 13 по 19 грудня 2021 р. в Україні вперше відбудеться Національний тиждень читання. Це буде особливий час, коли читачі, письменники, видавці, бібліотекарі, книгарі об’єднаються навколо книги та читання.


Тиждень пройде під егідою Українського інституту книги спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України. Партнерами події є ВГО Українська бібліотечна асоціація й Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів.

«Підвішена книга» − акція, в якій кожен попередній читач «підвішує» книгу, яку він радить прочитати для наступного читача. Таким чином збільшується залученість та зацікавлення читачів, розширюється бібліотечна спільнота, популяризується бібліотечний фонд.






 

Джейн Остін - "перша леді" англійської літератури


Джейн Остін (16 грудня 1775 — 18 липня 1817) — англійська письменниця, предтеча реалізму в англійській літературі, сатирик, писала так звані романи моралі. Її книги є визнаними шедеврами, які поєднують в собі простоту сюжету, глибоке психологічне проникнення в душі героїв і іронічний, м'який, істинно «англійський» гумор. Була відомою насамперед своїми шістьма основними романами, в яких трактується, критикується та коментується британська шляхта наприкінці 18 століття.

Життя письменниці дивовижно безподійне. Вона народилася в сім'ї священика парафії англіканської церкви в містечку Стевентон графства Гемпшир. Її батьки належали до стану дрібного дворянства (джентрі).

Незважаючи на високу дитячу смертність в ті роки, усі діти Джорджа і Кассандри Лі вижили. Джейн мала старших за себе п'ять братів і сестру Касандру, яка була її найближчою подругою протягом всього життя.

У 1802 році родина переїхала в місто Бат, а в 1809 в містечко Чаутон. Мешкаючи в Чаутоні, Джейн почала публікувати свої твори. Вона, як і сестра, не вийшла заміж, хоча й отримувала пропозицію принаймні один раз.

Писала Джейн майже все життя, та публікуватися почала лише після того, як їй виповнилося 35. Її романи — результат тривалої роботи. Кілька з них були опубліковані посмертно, кілька залишилися незавершеними, оскільки письменниця захворіла й померла доволі рано.

Юність і зрілість Джейн Остін припали на неспокійні часи: йшли Наполеонівські війни, Війна за незалежність в Північній Америці, Англія була охоплена промисловим переворотом, по ній вже прокотилися перші виступи луддитів, Ірландія була охоплена повстаннями.

Джейн Остін підтримувала жваве листування з братами, їх дружинами, далекими родичами, а деякі з них були безпосередніми учасниками історичних подій. 

Листи давали Джейн Остін безцінний матеріал для її романів. І хоча в жодному з них не знайти розповіді про війни або революції, а дія ніколи не виноситься за межі Англії, вплив подій, що відбуваються навколо, особливо відчувається, наприклад, в останньому її романі «Переконання», де чимало моряків, які плавали у Вест-Індію, відзначилися в боях, щойно повернулися на сушу після військових дій. Однак Остін не вважала себе компетентною докладно писати про військові дії і початок колоніальної експансії Англії.

Джейн Остін так і не вийшла заміж. У тридцять років Джейн наділа чепчик, оголосивши тим самим світу, що відтепер вона — стара діва, яка втратила надію на особисте щастя, хоча один раз їй і було зроблено пропозицію. Остіни ніколи не були багатими, а після смерті батька їх фінансове становище стало ще більш скрутним. Джейн обшивала сім'ю і допомагала матері по господарству.

На початку 1816 року Остін почувалася погано, але ігнорувала попереджувальні знаки. До середини цього року прогресування її хвороби було очевидним, почалося повільне, нерегулярне погіршення стану здоров'я. Більшість біографів покладаються на ретроспективний діагноз Захарі Коупа в 1964 році і перелік причин її смерті як хворобу Аддісона, хоча її остаточне захворювання також було описано як результат лімфоми Ходжкіна.

Остін померла у Вінчестері 18 липня 1817 року у віці 41 року.

У творчості Остін можна виділити два періоди: у 1795—1798 були створені ранні романи; 1811—1816 — період написання романів, які згодом прославилися, таких як «Гордість і упередження» та «Чуття і чуттєвість».

Романи:

  • Чуття і чуттєвість (англ. Sense and Sensibility, 1811)
  • Гордість та упередження (англ. Pride and Prejudice, 1813)
  • Менсфілд-парк (англ. Mansfield Park, 1814)
  • Емма (англ. Emma, 1815)
  • Нортенґерське абатство (англ. Northanger Abbey, 1818), опублікований посмертно
  • Переконання (англ. Persuasion, 1818), опублікований посмертно
  • Леді Сюзан (англ. en:Lady Susan, 1871), опублікований посмертно.
Та багато інших.

середа, 15 грудня 2021 р.

Соломія Павличко - лидина життя


Народилася 15 грудня 1958 року у Львові, у сім'ї українського письменника Дмитра Павличка. Перші роки проживала у Львові, у 1965 році разом із сім'єю переїхала до Києва, на Хрещатик. З дитинства багато читала, особливо книжки з батькової бібліотеки, серед яких було багато привезених з Америки. 

Навчалася на відділенні романо-германських мов і літератури Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1981), закінчила аспірантуру при ньому. У 1984 році захистила кандидатську дисертацію з американської літератури на тему «Філософська поезія американського романтизму (Поетична творчість Ралфа Уолдо Емірсона та Емілі Дікінсон)». У 1995 році захистила докторську дисертацію на тему «Теоретичний дискурс українського модернізму» під керівництвом Кіри Шахової.

Перший шлюб: Михайло Загребельний (син Павла Загребельного), розлучилася восени 1990 року. 1987-го народила доньку Богдану (майбутню видавчиню, економістку, спадкоємицю видавництва «Основи»). Роксолана Павличко, молодша сестра Соломії, оформила опікунство після смерті Соломії, коли дівчинці було 12 років.

Другий шлюб з канадським істориком і політологом Богданом Кравченком, який виховував Дану після смерті матері.

31 грудня 1999 року взяла участь у телепередачі «Сніданку з 1+1», а ввечері вдома, унаслідок отруєння чадним газом від несправного бойлера, втратила свідомість і захлинулась у ванній на 42 році життя. Похорон Соломії Павличко з численною участю громади відбувся у Києві на Байковому кладовищі (ділянка 49б) 4 січня 2000 року.

У видавництві «Основи» вже після смерті засновниці вийшли у світ п'ять книжок Павличко:

  • Листи з Києва. 12 травня 1990 — 2 квітня 1992 (2000).

  • Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського (2000, 2001).


  • Зарубіжна література: дослідження та критичні статті (2001).
  • Теорія літератури (2002).
  • Фемінізм: статті, дослідження, бесіди та інтерв'ю (2002).


понеділок, 13 грудня 2021 р.

      Всеукраїнська акція 

«16 днів проти насильства»

      13 грудня відбувся відеоперегляд «Стоп насильству». Провідний бібліотекар Єлизарова Н. розповіла присутнім про історію започаткування в Україні акції «16 днів проти насильства» та про важливі дати, які охоплює її шістнадцятиденний період. Переглянувши відео «Стоп насильству» підлітки  ознайомились з інформацією та фактами про будь-які прояви насилля, та дискутували шукаючи  шляхи подолання цієї проблеми в суспільстві. Активізація роботи бібліотек в цьому напрямку привернула увагу дітей та дорослих до актуальної теми, адже найвищою цінністю будь-якої держави є людина – її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека. 




неділя, 12 грудня 2021 р.

 Завершився онлайн-фотоконкурс "Книга, лапи, хвости"

Вітаємо переможців онлайн-фотоконкурсу "Книга, лапи, хвости" - Павленко Макара та Руденко Еліну. Переможці були нагороджені дипломами та невеличкими призами. Роботи цих та інших учасників ви зможете перглянути у створеній нами відеопрезентації та на нашому каналі Youtube.






четвер, 9 грудня 2021 р.

АРТ твоя територія

Оцінити красу вишитих робіт павлоградської майстрині, учасниці клубу "Берегиня" Мартинюк Мирослави,  можуть мешканці селища 40 років Жовтня  на виставці, яку відкрито на абонементі нашої бібліотеки.  "Файна ниточка зимова" - назва виставки передає ті незабутні враження, які отримуєш від перегляду вишитих картин. Палітра кольорів і відтінків вражає. Майстриня віддає перевагу пейзажам: зоряна ніч, птиці, зимовий вечір. "Вишивка - розрада для душі" - каже рукодільниця.



 В бібліотеці розпочався сезон Новорічних свят

9 грудня на літературне свято «Казкова подорож» до нас завітали дітки з Центру соціальної підтримки дітей "Моя родина" та поринули у чарівний світ казки. Діти з радістю приймали участь у іграх «Хто, хто в книзі живе?», «Новорічна хурделиця» і конкурсі «Прикрась ялинку». А взявши участь у  майстер-класі «Новорічні ідеї» виготовили прикрасу на ялинку «Різдвяного янгола». Наші маленькі гості виготовляли поробку жваво та із захопленням.  Актори театральної студії «Позитив» зробили атмосферу свята веселою і неповторною.