Народився в с. Основа (нині в межах Харкова), у родині колезького радника Федора Івановича та Марії Василівни (при народженні Шидловська) Квіток. Григорій став другою дитиною у родині, раніше у 1774, народився його старший брат Андрій. Його двоюрідною сестрою була поетеса Любов Кричевська.
15-річним юнаком зарахований вахмістром до лейбгвардії кінного полку, числився «не при справах» у департаменті герольдії, у 1796—1797 — ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі.
У 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського й культурного життя Харкова. Його обирали членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської публічної бібліотеки (ХПБ)(1832-1838). Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, як суддя совістного суду, увійшов до складу Комітету піклувальників ХПБ а пізніше, як директор, завідував фінансами, зберігав документацію, вирішував питання передплати та купівлі періодичних видань та книг, що надсилалися до ХПБ.
Квітка-Основ'яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного й театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вістник», який видавав у 1816—1817 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською та російською мовами.
Помер 20 серпня 1843 року в Харкові після тяжкої хвороби. Був похований на Холодногірському цвинтарі.
Григорія Квітку-Основ'яненка вважають зачинателем української прози з його романом «Маруся», надрукованим ще в 1832 році, й відповідно він має почесне ім'я «батька української прози».
Наприкінці 1830-их Квітка-Основ'яненко почав писати свої п'єси українською мовою, зокрема вже українською він надрукував такі комедійні п'єси, як «Сватання на Гончарівці» (1835), «Бой-жінка» (1840) тощо.
Українською надрукував такі оповідання, повісті та романи: «Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повісті «Конотопська відьма», «Маруся» (1834); «Козир-дівка» (1838); «Сердешна Оксана» (1841); «Щира любов» (1839); «Добре роби — добре й буде» (1836); «Божі діти» (1840); «Перекотиполе» (1840) тощо.
Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Його твори перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.
Немає коментарів:
Дописати коментар