субота, 18 грудня 2021 р.

Юрій Косач - український письменник-емігрант


Юрій Миколайович Косач народився 18 грудня 1908 с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область — український поет, прозаїк, драматург, редактор. Був небожем Лесі Українки та онуком Олени Пчілки.

Сім'я Косачів часто переїжджала, і географія дитинства Юрія була дуже широкою: Чернігівщина, Полтавщина, Житомир (тут він закінчив підготовчий клас Першої житомирської гімназії), зрештою, після успадкування Миколою батьківського маєтку — Колодяжне на Волині, звідки майбутній письменник у 1918 році вирушив на навчання до першої Львівської академічної гімназії імені Юзефа Пілсудського.

1927 — вперше були надруковані поезії Юрія Косача у часописі «Українська Громада» (Луцьк). 

1928 — закінчив гімназію у Львові.

Після закінчення гімназії у Львові Юрій Косач вирішив іти стопами свого діда Петра Антоновича Косача, юриста, — а відтак у 1928 році він вступає на правничий факультет Варшавського університету.

1928 — почалася активна співпраця Ю. Косача з журналом «Літературно-науковий вісник» (Львів, редактор — Д.Донцов). («Якимова рекрутчина», «Кінець отамана Козиря», «Пуща в заграві»).

З червня 1929 року його оповідання та вірші друкували в часописі «Нові шляхи» (Львів, редактор — А.Крушельницький). («Вершник над ланами» (1929), «Вовча республіка», «Чорна пані», «Кармен у синій лімузині»).

На початку 1931 року з'явилася перша книга письменника — збірка оповідань «Чорна пані».

Під хвилю репресій потрапив і Ю. Косач, який саме восени повернувся до Варшави, де 12 лютого 1931 року його і ще 7 юнаків за антидержавну націоналістичну діяльність заарештовала польська поліція. Вісім місяців знадобилося його рідним, щоб Юрія відпустили з варшавської в'язниці під грошову заставу.

Нового арешту Косач не чекав, залишив Ковель і спочатку переховувався у Львові, а згодом виїхав до Чехії, де жив на правах «тимчасового мешканця» у моравському Дробужі, а згодом переїхав до Праги. Відтак 1 травня 1933 року датується початок безкінечної емігрантської «одисеї» письменника.

У 1934 році Косач здобув першу нагороду на конкурсі найкращої «новели з сюжетом», оголошеному двотижневиком «Назустріч». Часопис публікує оповідання-переможця «Змія» — твір на тему давнього українського минулого, ілюстроване С.Гординським.

1934 — вийшла друга книга Косача — історична повість про декабристів «Сонце в Чигирині».

1935 — вийшла дебютна збірка поезій «Черлень».

Саме за дві останні книги Юрію Косачу 1935 року присудили II премію Товариства письменників і журналістів ім. І.Франка (премія ТОПІЖ), яка вважалась найпрестижнішою літературною нагородою міжвоєнного періоду на Західній Україні та на еміграції.

1936 — видавництво «Лесин дім» (Париж) випустило другу поетичну збірку Косача «Мить з Майстром». Невдовзі вийшла велика повість «Дивимось в очі смерті».

1936 — з'явилася книга літературних нарисів «На варті нації» та кілька розділів історично-пригодницького роману «Затяг під Дюнкерк», перша частина якого під назвою «Дюнкерк» була надрукована в «Українському слові» (1936), але подальший друк зупинено, за критику «Вістника» проби Донцова.

1937 — окремою книгою вийшла повість «Чад», збірки оповідань «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота», «Чарівна Україна». «Чарівна Україна» стала першим випуском серії «історичних оповідань», започаткованих журналом «Дзвони». Крім того, ця книжка здобула другу премію Українського католицького союзу (трійця переможців — Галина Журба, Юрій Косач та Юрій Клен).

І нарешті у 1938 році Косач виборює першу премію ТОПІЖу — за три прозові збірки 1937 року: «Тринадцята чота», «Клубок Аріадни» та «Чарівна Україна».

1938 року у львівському видавництві «Академія» виходить друком його повість про Анастасію Скоропадську «Глухівська пані».

1939 року — у переддень Другої світової війни — Юрій Косач активно співпрацює з берлінським часописом «Нація в поході». 

1943 — повернувся з Парижу до Львова — після десяти років вимушеної еміграції.

1943 — вийшов роман «Рубікон Хмельницького» (про події напередодні війни 1648 року).

1949 — емігрував до США.

На еміграції вийшли його збірки поезій «Кубок Генімеда» (1958) та «Золоті ворота» (1966), книга історико-культурологічних нарисів «Від феодалізму до неофашизму» (1962). 

З середини 60-х років ХХ ст. твори Юрія Косача починають друкувати і в Україні. Його поетичні та прозові добірки, есе, критичні статті з'являються в журналах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень», в газеті «Літературна Україна» та ін.

Останній десяток років свого життя письменник жив на скромну соціальну допомогу, мешкаючи спершу в найманій кімнаті, а згодом у квартирі в бідних районах Нью-Йорка.

У 1987 році побачила світ передостання прижиттєва книга автора — історичний роман «Володарка Понтиди».


Помер Юрій Косач 11 січня 1990 року, похований на українському православному цвинтарі у селищі Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі.