27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Сьогодні в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. 

Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, повідомляє Укрінформ.

Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (Постанова ВРУ від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа. 

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. 

Варто нагадати, що Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. 

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. 

Одеські євреї в черзі за реєстрацією після приходу до міста німецьких і румунських військ. 22 жовтня 1941 р.

Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

 Ліричний вечір спогадів

26 січня члени Ради Ветеранів селища 40 років жовтня зібралися біля каміну в теплому дружньому колі. Читали вірші про кохання, згадували молоді роки, улюблені пісні. Серед присутніх було дуже багато поціновувачів старовинних романсів. Ветерани не тільки ділилися своїми знаннями з історії цього жанру, а й самі їх виконували під акомпонемент гітари. Незважаючи на свій поважний вік, романси й досі нікого не лишають байдужими, зачаровуючи душевністю та красою слова. 

26 січня – День бібліотечної полиці

У четверту середу січня кожного року бібліотеки та читачі в соціальних мережах діляться фото своїх книжкових полиць.

Створила День бібліотечної полиці Нью-Йоркська публічна бібліотека, щоб заохотити людей поділитися своєю любов’ю до книг та бібліотек в Інтернеті. Концепція проста – зафіксуйте фотографію книжкової полиці (приватної або місцевої бібліотеки) та поділіться нею з хештегом #БібліотечнаПолиця. 

 Кінопоказ "Крути 1918"

Сьогодні у бібліотеці відбувся кінопоказ до Дня пам'яті героїв Крут. На перегляд завітали члени клубу "Таланти і прихильники", яким було цікаво дізнатися про цю сторінку в історії України. Глядачі подивилися уривки з художнього фільму "Крути 1918", який був знятий на реальних подіях. Щиро співпереживали героям та ділилися своїми думками і враженнями від побаченого.

 

 

Вірджинія Вулф

Вірджинія Вулф (у дівоцтві Аделіна Вірджинія Стівен) народилася 25 січня 1882 року в сім'ї відомого літератора Л. Стівена. Батько сам навчав будинку тендітну і вразливу дівчинку. Після його смерті в 1904 році, сім'я переїхала з престижного Кенсингтона в Блумсбері — район у західній частині Лондона. У 1912 році Вірджинія вийшла заміж за історика і економіста Л. Вулфа.

Свій перший роман «Подорож зовні» Вірджинія Вулф опублікувала в 1915 році. Через два роки подружжя Вулф заснували видавництво «Хогарт прес», яке незабаром стало процвітаючим підприємством. Тут письменниця видала всі свої твори, серед яких романи «Ніч і день» (1919), «Кімната Джейкоба» (1922), «Місіс Деллоуей» (1925), «На маяк» (1927), «Орландо» (1928), «Хвилі» (1931), «Роки» (1937), «Між діями» (1941); дві біографії — «флаш» (1933), дві збірки оповідань — «понеділок і вівторок» і «Будинок з привидами» і багато іншого .

У романах Вірджинії Вулф головним є зображення психічних станів, а не конкретних подій. Читач занурюється в думки то одного, то іншого героя, ці внутрішні монологи часто виявляють різні точки зору на одне і те ж подія.

У перші роки другої світової війни Вірджинія Вулф написала свій останній роман «Між діями»; жила вона тоді на віллі в Родмелле (графство Суссекс), куди переїхала з чоловіком з розбомбленого лондонського будинку.

Важко переживаючи військове лихоліття, підірвавши здоров'я колосальним напруженням сил в роботі над романом, Вірджинія Вулф покінчила з собою 28 березня 1941 року.

24 січня - Міжнародний день освіти

Від 2019 року після прийняття ООН Резолюції 73/25, щороку 24 січня святкують Міжнародний день освіти. Таким чином відзначається роль освіти для підтримання миру та розвитку. В усьому світі цей день покликаний звернути увагу на актуальні проблеми в галузі освіти.

ООН запрошує всі свої держави-члени та агенції, а також громадські організації, академічні установи, приватний сектор, окремих осіб, громадянське суспільство та інші зацікавлені сторони відзначити цей день.

Європейський комітет профспілок освіти визнає роль освіти у просуванні та захисті мирного та інклюзивного суспільства, а також розпочав свою кампанію «Формування майбутнього Європи з вчителями».

«Освіта – це найпотужніший інструмент для зміни світу. Вона дає дітям сходи, якими вони можуть вибратися зі злиднів, та шлях до перспективного майбутнього», – наголосили в ООН.

Павло Тичина - яблуневоцвітний геній України

Павло Григорович народився 23 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі, потім в духовній семінарії в Чернігові. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі.

Уже в 1906 році, коли йому було лише 15 років, почав писати перші твори. А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник» уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

У 1913 році молодий поет вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва. Павло навчався та водночас працював. Був обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».

У 1917 році, коли українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за національну свободу. Ці події були відображені у його творах.

У 1923 році поет переїздить до Харкова (на той час столиця України). У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

З 1923 по 1934 рік був співредактором журналу «Червоний шлях».

У 1934 році повертається до Києва та поселяється в будинку письменників Роліт.

У 1936-1943 роках очолює Інститут літератури.

У липні 1941 Тичину було евакуйовано з майже 400 академіками та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи. Там Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка.

1943 – 1948 рр. – міністр освіти УРСР.

З 1953 до 1959 був головою Верховної Ради УРСР, заступником голови Ради Національностей.

Життя Павла Тичини обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.

Найвідоміші збірки поезій Павла Тичини:  

• «Сонячні кларнети» (1918);    

• «Плуг» (1920); 

• «Перемагать і Жить»;
• «Замість сонетів і октав» (1920).
• «В космічному оркестрі» (1921)
• «Вітер з України» (1924);  
• “Перемагать і жить” (1942);
• “День настане” (1943)
• “Срібної ночі” (1964)