З нагоди 237 річниці міста Павлоград до дитячого садочка "Ладусі" висадився бібліодесант "У цьому краї народились ми!". Бібліотекар Єлизарова Наталя розповіла про рідне місто. Дітлахи відповідали на запитання вікторини "Павлоград рідне місто моє", складали пазл "Герб нашого міста". Робили світлини з книжичками які були їм до вподоби. Гучний сміх, гарний настрій охопив без винятку усіх. 

 Інтерактивний плакат 

"Павлоград на перехресті історичних шляхів"

До Дня міста нами був створений інтерактивний плакат "Павлоград на перехресті історичних шляхів". Натиснувши на інтерактивні елементи синього кольору, ви зможете ознайомитись зі стислою інформацією про історію нашого герба та інших визначних точок нашого міста, 3 19 по 21 століття. Також, на вас чекають цікаві арт-об'єкти, які з'явилися у Павлограді декілька років тому. 

Пізнавальний бібліофреш «Дивовижний світ комах»

Сьогодні до бібліотеки завітали вихованці Центру соціальної підтримки дітей «Моя родина». Діти познайомились із книжковою виставкою на якій представлені сучасні, яскраві енциклопедії, пізнавальна література про цікаві  факти з життя комах, прийняли участь у відеовікторині «Що ви знаєте про комах?». Відповідали  на цікаві запитання, хто давав правильну відповідь, «годували» комаху кольоровими кульками. Наші маленькі пізнайлики з великим задоволенням малювали на папері різнокольорових метеликів. Весело, а головне корисно  пройшов  пізнавальний бібліофреш!

Королева детективу

Біографія

Агата Мері Кларисса Міллер народилася 15 вересня 1890 року в місті Торкі (графство Девон). Її батьки були заможними переселенцями з США. Вона була молодшою дочкою в сім'ї Міллер. У сім'ї Міллерів було ще двоє дітей: донька Маргарет Фрері (1879—1950) і син Луїс Монтан («Монті», 1880—1929). Агата отримала гарну домашню освіту — зокрема, музичну, — і тільки страх перед сценою завадив їй стати професійним виконавцем.

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою в госпіталі. Їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році опублікований перший роман Крісті — «Загадкова пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детективного жанру була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки в сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.

У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл. Після сварки на початку грудня 1926 року Агата зникла зі свого будинку, залишивши листа до свого секретаря, у якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з'явилися шанувальники її творчості. Протягом одинадцяти днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо.

Знайшли автомобіль Агати, в салоні якого виявили її шубку. Через кілька днів розшукали саму письменницю. Як виявилося, Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому спа-готелі «Свон Гайдропатік». Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, яку спричинила травма голови.

1930 року, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі Крісті познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. 

1956 року Агата Крісті нагороджена орденом Британської імперії, а 1971 року за досягнення в галузі літератури визнана гідною дворянського титулу дама, що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, 1968 року, титулу Лицаря ордена Британської імперії за досягнення в галузі археології був удостоєний і чоловік Агати Крісті Макс Маллоуен.

1957 року письменниця очолила англійський Детективний клуб.

У період з 1971 по 1974 рік здоров'я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці університету Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала на хворобу Альцгеймера.

1975 року, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п'єсу «Мишоловка» своєму онукові Метью Прічарду.

Письменниця померла 12 січня 1976 року в місті Воллінгфорд (Оксфордшир) після короткої застуди, що ускладнилася пневмонією, і була похована в селі Чолсі.

                        Найкращі твори письменниці

1920 року Крісті опублікувала свій перший детективний роман «Таємнича пригода в Стайлзі», який до цього був п'ять разів знехтуваний британськими видавцями. Незабаром у неї з'явилася ціла серія творів, в яких діє детектив-бельгієць Еркюль Пуаро: 33 романи і 54 розповіді.

Міс Марпл з'явилася в оповіданні 1927 «Вечірній клуб „Вівторок“». Прообразом міс Марпл стала бабуся Агати Крісті, яка, за словами письменниці, «була незлостивою людиною, але завжди чекала найгіршого від усіх і вся, і з лякаючою регулярністю її очікування виправдовувалися».

Найкращим своїм твором Агата Крісті вважала роман «Десять негренят». Скелястий острівець, на якому відбувається дія роману, списаний з натури — це острів Бург у Південній Британії. Читачі також оцінили книгу — у неї найбільші продажі в магазинах, однак для дотримання політкоректності зараз вона продається під назвою «І не лишилось жодного».

Корінням стародавнє, серцем молоде, рідне місто моє!

Шановні читачі, пропонуємо до вашої уваги віртуальну виставку "Корінням стародавнє, серцем молоде, рідне місто моє!" В процесі перегляду Ви дізнаетесь про книги, присвячені нашому місту і людям, які зробили значний вклад в його життя.

"Живі книги" від ІКЕА

Магазин IKEA запустив проект «Живі книги», в якому відтворив інтер'єри кімнат з творів світової літератури. Перші спроби стилізації інтер'єру припали на п'ять відомих книг: «Чарівник країни Оз» Л. Ф. Баума, «Великий Гетсбі» Ф. С. Фіцджеральда, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, «Людська комедія» О. де Бальзака і «Снігова королева» Г. Х. Андерсена. Всі ролики зняті за допомогою камери 360 градусів, що дозволяє побачити панорами кімнат.

Інтер'єр кімнат складався в точності за описами, наведеними авторами творів. У відеороликах текст читають професійні актори. На YouTube-каналі магазину можна подивитися, як дизайнери обставляли приміщення, спираючись на уривки з книг.

 Краєзнавча подорож

«Про що розповідають вулиці рідного міста?»

Напередодні свята Дня  міста до бібліотеки завітали учні 6 - А  класу ліцею № 10, та  спробували повернути колесо історії  і прогулятися  по вулицях  рідного міста.  Якими вони були століття тому? Чому є кілька районів з дуже дивними назвами?  Які є історичні будинки, чим вони цікаві? Ось про це дізналися діти. Пізнавати своє місто завжди цікаво!

Борис Харчук - найвідоміший український письменник-мораліст

Народився 13 вересня 1931 року в селі Лозах (нині Кременецького району Тернопільської області) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці, де одним із його педагогів був Віктор Андрієвський. У 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького. Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем преси ЦК ВЛКСМ, першим редактором дитячого журналу «Малятко». З 1960-их на творчій роботі. Жив за часи Другої світової війни. Тоді пізнав і приниження, і знущання, і голод. Найкращим подарунком для малого хлопця був зошит. Писав фантастичні твори.

Він починав з віршів, підготував навіть цілу збірку, але швидко зрозумів, що покликанням його є проза. Влітку 1954 року викладач української літератури педагогічного інституту О. Й. Данисько привів свого випускника в літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського і рекомендував на посаду наукового працівника. Там невдовзі він і розпочав писати свою першу повість «Йосип з гроша здачі» (в первісному варіанті вона називалася «Йосип з копійки здачі»). Робоче місце Харчука директор визначив за столиком біля вікна, що виходило на Першотравневий проспект. На столик Борис поклав велику сіру теку, яку приніс із собою, — там були його рукописи, туди складав він і аркуші першого прозового твору. Своїм колегам по музею він розповідав про своє бідне дитинство, матір-селянку, про Волинь, яку любив понад усе... 

У 1955 році він перейшов до редакції «Міліцейського свистка», але й там довго не затримався: у 1956 році журнал «Дніпро» опублікував повість «Йосип з гроша здачі» і його запросили в Київ. Там він працював у ЦК ЛКСМУ — завідував сектором преси, редагував журнал «Малятко», пізніше — був відповідальним секретарем журналу «Знання та праця».

Уже перша повість (окреме видання 1957 р.) стала своєрідним прологом до всього того, що він сказав у наступних творах. Він був великим працелюбом і сказав багато, і творів опублікував немало, незважаючи на активну протидію з боку недругів.

Твори Б. Харчука ще за життя перекладалися на англійську, німецьку, іспанську, вірменську, російську, таджицьку та інші мови.

Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав світлий день проголошення незалежної Української держави.

Народ, суспільство, клас, рід, людина – ось основні ланки зацікавлень письменника. Бориса Харчука завжди хвилювали проблеми моральності, конкретного розуміння добра і зла.

Йому боліли короткозорість споживача, байдужість людей, що не відчувають у своїй долі історичного кореня. Письменника завжди приваблювали натури сильні, котрі діяльно переживають особисту причетність до продовження життя на землі.

Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований на Міському кладовищі «Берківці» у Києві.

Твори, котрі не могли з'явитися за життя автора і були опубліковані після «перебудови»: роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966), повісті «Українські ночі» (1988) та «Мертвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й новели.

Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з'явилося лише два у 1991 році.

Твори Бориса Харчука перекладені російською, польською і угорською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, німецькою, іспанською мовами.

 О. Генрі - майстер оповідань

Вільям Сідні Портер народився 11 вересня 1862 р. в місті Грінсборо, Північна Кароліна. Його батько, лікар Алджернон Сідні Портер був винахідником, мати — Мері Джейн Вірджинія Свейн Портер померла від туберкульозу, коли Вільяму було 3 роки. Тоді ж його батько та він переїхали до бабці по татовій лінії.

У дитинстві Портер дуже захоплювався читанням. Він читав буквально все: від класичних романів до пінкертонівщини. Його улюбленою була книжка «Тисяча й одна ніч».

Портер закінчив середню школу своєї тітки Евеліни Марії Портер у 1876 році. Невдовзі вступає до вищої школи Ліндсей Стріт (Lindsey Street High School). Його тітка стала йому опікуном у 15 років. У 1879 році він почав працювати бухгалтером у аптеці свого дядька, а у 1881, у 19 років став фармацевтом. Тут він показав свій талант малювати шаржі звичайних покупців та відвідувачів аптеки.

Портер помандрував із доктором Джеймсом К. Холлом до Техасу у березні 1883 року, сподіваючись, що зміна повітря стане сприятливішою для подолання постійного кашлю, від якого він потерпав. Оселився на ранчо овець, що належало Річарду Холлу, сину Джеймса Холла, в окрузі Ла-Салл Техасу. Тут він працював як пастух, кухар, доглядав за дітьми і тваринами. На ранчо він вивчив іспанську та німецьку мови, переважно від емігрантів. Він також багато часу віддавав читанню класичної літератури.

Після того як у Вільяма покращилося здоров'я, він разом з Річардом вирушив до Остіна 1884 року, де врешті вирішив залишитися. Його запросили до будинку Хареллів, які були друзями Річарда. Протягом наступних кількох років він часто міняв роботи: працював фармацевтом, креслярем, банківським касиром, журналістом і т. д. Він також почав писати літературні твори.

Тоді він почав зустрічатися із Етол Есте — сімнадцятирічною дівчиною з заможної сім'ї. Її мати забороняла їхні зустрічі, оскільки дівчина була хвора на туберкульоз. Проте 1 липня 1887 року Етол і Вільям втекли до преподобного Р. К. Смута, який одружив їх.

Друг Портера Річард Холл став комісаром штату Техас і запропонував Вільяму роботу. Портер став працювати художником у Техаському Генеральному Офісі з 1887 року і отримував 100 доларів щомісячної платні — займався переважно малюванням геодезичних і географічних карт. Його зарплатня задовольняла потреби сім'ї, але він продовжував дописувати до різних газет та журналів.

О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру оповідання (англ. short-story). Перед смертю О. Генрі висловив намір перейти до складнішого жанру — до роману: «Все, що я писав досі, це просто пустощі, проби пера, в порівнянні з тим, що я напишу через рік».

Герої Генрі різноманітні: мільйонери, ковбої, спекулянти, клерки, пралі, бандити, фінансисти, політики, письменники, артисти, художники, робітники, інженери, пожежники — змінюють один одного. Як умілий конструктор сюжету, О. Генрі не показував психологічну сторону того, що відбувається: дії його персонажів не отримують глибокого психологічного мотивування, що й більш підсилює несподіванку своїх основних рисах вже в творчості Т. Б. Олдріча. Оригінальність О. Генрі виявилася в блискучому застосуванні жаргону, гострих слівець і виразів, і в загальній колоритності діалогів.

За своє життя О. Генрі написав 273 новел і оповідань, і тільки один великій твір — роман «Королі і капуста». Повне зібрання його творів становить 18 томів.

Перша книга оповідань О. Генрі, що часто класифікується як роман,— «Королі й капуста» — вийшла в 1904 році. За нею пішли: «Чотири мільйони» (1906), «Непогасний світильник» (1907), «Серце Заходу» (1907), «Голос міста» (1908), «Благородний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909), «Вибране» (Options, 1909), «Точні справи» (1910) і «Вир» (1910).

Письменник помер 5 червня 1910 року в Нью-Йорку.

У збірку «Постскриптуми» (Postscripts), видану вже після смерті О. Генрі, увійшли фейлетоні, нариси і гумористичні замітки, написані ним для газети «Пошта» (Х'юстон, штат Техас, 1895–1896).

Псевдонім письменника дуже часто помилково записують на зразок поширених ірландських прізвищ: О'Генрі. Існує кілька версій того чому Вільям Сідні Портер обрав собі такий псевдонім, але остаточної відповіді немає.

Найпопулярнішою версією є: псевдонім О'Генрі письменник обрав тому, що шкільний учитель Портера не переставав захоплюватися здобутками американського фізика Джозефа Генрі, часто вигукуючи на уроках: «О, Генрі! Ти відкрив те-то і те-то…»

Проте існує й інша версія походження цього псевдоніму. Коли Портер закінчив школу, батько влаштував його на роботу в аптеку. Після цього Портер перепробував багато професій. Так, зокрема, він був і бухгалтером, і креслярем, і касиром, і репортером… Аж раптом у банку, де він працював, була виявлена недостача — і всю вину за це звалили на нього. Відбуваючи свій перший термін у в'язниці міста Колумбус, він у 1899 році написав оповідання «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна». Вирішивши сховатися за псевдонімом, він згадав, як у свої юні роки, під час роботи в аптеці, йому часто доводилося користуватись довідником Етьєна Оссіана Анрі (фр. Étienne Ossian Henry). Позичивши у відомого фармацевта ініціал одного імені й прізвище, Портер отримав псевдонім О. Генрі, під яким і став всесвітньо відомим. Що ж стосується оповідання, то воно було відразу надруковане в «М'к-Крю меґезін». Проте і це ще далеко не остаточна версія походження «О. Генрі».

Також, можливо, псевдонім О. Генрі запозичено з відомої ковбойської пісеньки «Скажи мені, о Генрі, який там вердикт?». Ще одна гіпотеза — О. Генрі — тому що Портер використав перше-ліпше прізвище, яке йому спало на думку.