Сельма Лагерлеф - перша жінка-письменниця

Сельма Оттіліана Ловіза Лагерлеф народилася 20 листопада 1858 року в маєтку Морбака, у провінції Вермланд, що на півдні Швеції, і була п'ятою дитиною з шести в родині відставного армійського офіцера Еріка Густафа Лагерлефа(1819—1885), лейтенанта в Королівському Вермландському полку та вчительки Ловізи Вальрот (1827—1915), доньки успішного комерсанта, власника ливарного цеху.

Дитинство Сельми було щасливим, попри важку травму стегна, викликану дисплазією кульшового суглоба. яка на кілька років прикувала її до ліжка.  Все життя письменниця накульгувала. Селма здобула якісну домашню освіту, викладання здійснювалось англійською та французькою мовами.

Закінчивши у 1882 році Стокгольмську Вищу вчительську семінарію, Лагерлеф стала вчителькою. Вона працювала в школі для дівчаток у Ландскруні, тоді й почала писати перший роман — «Сагу про Єсту Берлінга». Його початкові розділи Лагерлеф надіслала на літературний конкурс, спонсором якого був журнал «Idun».

Одержавши стипендію від короля Оскара й фінансову підтримку від Шведської академії, Сельма Лагерлеф цілком присвятила себе письменству. 

У 1907 році вона була обрана почесним доктором Уппсальского університету.

У 1914 році Лагерлеф стала першою жінкою, яка була обрана до Шведської академії. 

Вона була переконаною гуманісткою, дотримувалася демократичних і пацифістських поглядів, боролася за права жінок, а напередодні Другої світової війни допомагала діячам німецької культури уникнути переслідування нацистів. 

16 березня 1940 року Сельма Лагерлеф померла у своєму будинку в Морбаці.

Творчість

Першим твором письменниці став роман «Сага про Єсту Берлінга», в якому переважав характерний для 1880-х років неоромантизм (оспівувалась патріархальна старовина, землеробська культура і життя дворянських садиб, одні проти одних міського життя).

Згодом з'явилися збірки новел «Невидимі тенета» (1894), «Королеви Кунгагели» (1899), романах «Переказ про старий маєток» (1899), «Гроші пана Арне» (1904), "Легенди про Христа "(1904) переважали казкові мотиви, засновані на фольклорі. Також, у своїх творах письменниця висвітлює багато філософських, морально-релігійних проблем того часу. Подорож до Єгипту та Палестини (1899—1900) надихнула Сельму Лагерлеф на дилогію «Єрусалим» (1901—1902), яка принесла авторці славу видатної романістки.

Найпопулярніша дитяча книга Лагерлеф, «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми», з'явилася 1906 року.

Більш зрілий період творчості письменниці ознаменувався виходом у світ таких творів, як «Будинок Лільекурна» (1911), збірок казок, новел і легенд «Тролі та люди» (1915, 1921), романом «Вигнанець» (1918), повістю «Візник» (в 1912) і найбільш значним твором того періоду — романом «Імператор Португальська» (1914). У 1920-х роках Лагерлеф звернулась у своїй творчості до жіночої теми, вона пише оповідання, історичну трилогію — «Перстень Левеншельдів», «Шарлотта Левеншельд», «Анна Сверд», — і біографію фінського шведськомовного письменника Захаріаса Топеліуса.

У 1909 році Лагерлеф отримала Нобелівську премію «як данина високому ідеалізму, яскравій уяві й духовному проникненню, які відзначають всі її твори». 

До Дня Гідності і Свободи

Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву "Євромайдан", а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням відстоювання прав людини та громадянина.

До цієї події в нашій бібліотеці представлена книжкова експозиція "День Гідності і Свободи"

Запрошуємо всіх охочих переглянути її й ознайомитися з документами, представленими на виставці.

Виставка розрахована на широке коло користувачів — науковців, студентів, небайдужих до історичних подій нашої держави.

Мистецький всесвіт Богдана Ступки

В рамках наказу про відзначення 80-ї річниці від дня народження Богдана Ступки, з 15 по 19 листопада, у бібліотеці відбулися кіноперегляди, присвячені життю та творчості українського актора Богдана Сильвестровича Ступки. Відвідувачі бібліотеки з цікавістю переглянули презентацію, дізналися нові цікаві факти із життя видатного актора, ознйомились із його творчою спадщиною. Після перегляду, глядачі згадали та обговорили разом з бібліотекарем фільми з участю Богдана Сильвестровича. 

Продовжуємо пазл-мандрівку Павлоградом!

60Marshrutki1-00-2

 

 100 років від дня народження Дмитра Олексійовича Міщенка - українського письменника

Народився 18 листопада 1921 р. в селянській родині. Дитинство і юність минули в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського району Запорізької області. По закінченні середньої школи в 1941 р. був зарахований студентом Дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі вступив до лав захисників Вітчизни. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги.

З 1946-го по 1951 р. навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а з 1951-го по 1954 р. — в аспірантурі того ж університету. Кандидат філологічних наук.

Був на видавничий роботі, зокрема 1956—1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964—1973 — головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»).

Перші друковані твори Дмитра Міщенка побачили світ у 1949 р., а перша збірка оповідань «Сини моря» — у 1955-му. В 1957 р. письменник публікує монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му — історичний роман «Сіверяни».

Критика прихильно відгукнулася про збірку оповідань «Сини моря», та ще прихильніше — про роман «Сіверяни». Це спонукало й надалі працювати в художньому освоєнні історичного минулого, але обставини не посприяли здійсненню тих намірів. 

Полемічні пристрасті в роки перебудови, в тому числі і в галузі літератури, мистецтва, не змогли залишити байдужими і Дмитра Міщенка, в усякому разі, саме у 80-х роках він знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу. У 1983—1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія — романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», у 1990-му — «Полювання на жар-птицю», у 1993-му — «Бунтівний князь», у 1997-му — «Згубні вітри над оазою» (журнальний варіант — «Між Сціллою і Харибдою»), «Не полишу тебе самотньою», в журналах «Криниця», «Київ», «Дніпро», «Вітчизна» друкуються повісті «Sic volo ceasar», «Відлуння Лисої гори», історичні повісті «Останній подвиг невольника», «Дике поле», роман «І станеш ти шукать її сліди».

В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Богдана Хмельницького 2 ступеня.

За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991) удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993). Лауреат премії ім. О.Фадєєва, за роман «Вітри приносять грозу» відзначений медаллю А. Макаренка.

Помер 4 квітня 2016 року в м. Києві.

 

Софія Андрухович

Біографія

Софія Юріївна Андрухович — українська письменниця, перекладачка й публіцистка. Дружина письменника Андрія Бондаря.

Народилася 17 листопада 1982 року в Україні в Івано-Франківську. Дочка письменника Юрія Андруховича.

Закінчила природничий ліцей в рідному місті (2000) та Українську академію друкарства.

Співредакторка часопису «Четвер». Має низку публікацій у періодиці. Стипендіатка програми Вілли Деціуша у Кракові (2004). Мешкає в Києві.

10 березня 2008 року народила дочку Варвару.

Прозові твори

«Літо Мілени» (К.: «Смолоскип», 2002).

«Старі люди» (Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2003).

«Жінки їхніх чоловіків» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005).

«Сьомга» (Київ: Нора-друк, 2007).

«Фелікс Австрія» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2014).

«Сузір’я Курки» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2016) у співавторстві з Мар’яною Прохасько.

Переклади

Мануела Ґретковська. «Європейка». Переклад із польської. «Нора-Друк», 2006.

Клайв Стейплз Льюїс. «Принц Каспіян». Переклад з англійської. «Проспект», 2008

Клайв Стейплз Льюїс. «Подорож Досвітнього мандрівника». Переклад з англійської. «Проспект», 2008

Дж. К. Роулінґ. «Гаррі Поттер і келих вогню». Переклад із англійської разом з Віктором Морозовим.

Кадзуо Ішіґуро. «Не відпускай мене». Переклад із англійської. «Видавництво Старого Лева», 2016.

Відзнаки та стипендії

2012, 2016 — стипендіатка Міністра культури Республіки Польща (стипендія Gaude Polonia)

2014 — Спеціальна відзнака Форуму видавців у Львові за роман «Фелікс Австрія»

2014 — ЛітАкцент року (Фелікс Австрія)

2014 — Книга року Бі-Бі-Сі (Фелікс Австрія)

2015 — Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського

2015 — Премія Фонду Лесі та Петра Ковалевих (за роман «Фелікс Австрія»)

2017 — Літературна премія Вишеградського Східного партнерства (VEaPLA), роман «Фелікс Австрія» вийшов угорською мовою.

2017 — книжка «Сузір’я Курки» Софії Андрухович та Мар’яни Прохасько увійшла до каталогу книжкових рекомендацій у галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки 2017» («WhiteRavens 2017»).

 

Жозе Сарамаго

Жозе ді Соуза Сарамаґо  (16 листопада 1922 — 18 червня 2010) — португальський письменник, класик світової літератури, володар багатьох літературних премій та нагород, у тому числі відзначений і Нобелівською премією в галузі літератури 1998 року.

Народився у селі Азіньяґа (провінція Алентежу) на південь від Лісабона. Син безземельних селян, проте в трирічному віці його сім'я перебралася в Лісабон, з яким було пов'язано практично все життя письменника. Він був вимушений рано покинути школу і продовжував навчання в училищі, де опановував фах автослюсаря, оскільки це обіцяло реальні заробітки. До того як стати професійним письменником змінив цілий ряд професій (від слюсаря і кресляра – до перекладача і журналіста).

Його перша книга була опублікована в 1947 році, проте потім Сарамаґо нічого не видавав до 1966 року; критики відзначали, що літературний талант прийшов до нього пізно. Сарамаґо працював журналістом, писав про політику, а жити виключно за рахунок літературної праці почав в 1976 році, в 54-річному віці.

У 1944 році письменник одружився із португальською художницею Ілдою Рейс, у подружжя народилася донька Віоланте. У 1970 році пара розлучилася.

Перші літературні успіхи Сарамаґо припадають на середину 1970-х років. Роман «Підручник живопису і каліграфії» (1977), п'єса «Що мені робити з цією книгою» (1979), роман «Той що піднявся з землі» (1980, за загальним визнанням, його перший великий роман) принесли автору визнання на батьківщині.

З романом «Спогади про монастир» (1985) до Сарамаґо прийшла світова слава. Він став володарем Премії критики, премії «ПЕН-клубу», й інших іноземних нагород. Після цього вже кожний наступний роман автора читацька спільнота зустрічала з неабияким захопленням.

У 1988 році одружився із іспанською журналісткою Пілар Дель Рьйо, яка згодом переклала багато його творів іспанською мовою та очолила Фонд Жозе Сарамаґо.

У 1991 році побачив світ роман «Євангелія від Ісуса Христа». Головний сюжет роману зав'язується навколо біблійної оповіді про вбивство безвинних немовлят у Вифлеємі, а сам Ісус постає перед читачами звичайною людиною зі своїми пристрастями та вадами. Роман відразу викликав гнівну реакцію католицької церкви та португальської критики, а автору було заборонено висувати його на здобуття літературних нагород. Португальська влада піддала цензурі роман, і на знак протесту Сарамаґо оселився на острові Лансароте, що на Канарах. А 1998 році шведський комітет нагородив письменника Нобелівською премією.

Одним із «секретів успіху» Сарамаґо є його – унікальний стиль письма. Його зацікавлення творчістю Сервантеса і Гоголя, його роки праці перекладачем та журналістом, його «народне коріння», його геній і талант, у своєму синтезі, дали унікальну мову його романів. Історія Португалії передається, як частинка світової історії. І ось уже перед нами «гіпертекстуальний» текст, повний магії, фантастики, реальності, філософської глибини і незвиклих, чарівних пасажів. Руйнуються звичні словосполучення, слово набирають нових, несподіваних значень. «Безкінечні», неподільні абзаци перетворюються на тонку гру ерудита. Слова персонажів підхоплюються (або перебиваються) словами автора. То чується шум майже екзальтованого захоплення, то чуються нотки тих хто сумнівається, то чується крик тих хто проти. І все це (з особливим синтаксисом і пунктуацією) передається автором надзвичайно легко, так ніби ми слухаймо казку.