Бібліотека "ДіМ" м. Павлоград

Марко Вовчок - творчий і життєвий шлях

Марко Вовчок (ім'я при народженні — Марія Олександрівна Вілінська — українська письменниця, перекладачка, видавниця. Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. 

Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Зростала в російськомовному середовищі. Будучи підлітком, у 1845 році виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. 1850 чи 1851 року Опанас Маркович та Марія Вілінська одружилися. Проживаючи з Опанасом Маркевичем у 1851—1858 роках у Чернігові, Києві, та Немирові, Марія глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.

Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. 

Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові письменниця почала писати повість «Інститутка» яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» й яку вона завершила наступного року в Петербурзі.

У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем.  У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. 

Під час перебування в 1859—1867 рр. за кордоном Російської імперії (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, Олександром Герценом та Левом Толстим. Також Вовчок пише оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж.Сталя (Етцеля).

У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написано оповідання «Два сини» (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Санкт-Петербург, 1862).

 У 1867 році Вовчок повертається до Петербурга.

Вовчок 1872 року виїжджає з Петербурга та оселяється в маєтку своїх знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати. 

1878 — вдруге виходить заміж за значно молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка, відтак протягом наступних 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887—1893 — у с. Хохітва (Київська губернія). Згодом сім'я Лобач-Жученків оселилась у російському місті Нальчик Терської області й прожили там аж до самої смерті Марії Лобач-Жученко. Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»

Оповідання Марко Вовчок вийшли у 1857—1865 роках трьома томами (до появи окремого книжного видання, ці оповідання з'являлися в єдиному україномовному журналі Санкт-Петербугу того часу «Основа»). 

Повість «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобула широку славу за кордоном, адже цю повість, у переробці П.-Ж. Сталем (псевдонім П'єра-Жуля Етцеля) 1873 року, переклали кількома європейськими мовами й вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції: її відзначено премією Французької академії, міністерство освіти Франції рекомендувало її для шкільних бібліотек.