Інформаційний лекторій «Ні- насиллю над жінками!»

25 листопада у світі відзначають Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Його було запроваджено ООН з метою підвищення обізнаності широкої громадськості про системне насильство проти жінок всього світу ще у 1999 році. Мільйони жінок в усьому світі і досі потерпають від насильства та аб'юзу, і часто ми навіть не в змозі оцінити масштаби проблеми, адже насильство над жінками нерідко є прихованим, табуйованим. Самі жінки можуть замовчувати насильство, що є симптомом глибших проблем у нашому суспільстві.

Ця тема не залишила байдужими жінок клубу «Берегиня». Жваво та емоційно присутні обговорювали цю тему, наводили відомі їм приклади насильства у сім’ях. Бібліотекар Бондаренко Олена запропонувала передивитися фільм «Жінки, яких б’ють»

https://www.youtube.com/watch?

v=1HyjH0HbIhY.

Олекса Стороженко - майстер романтичної прози

Народився 24 листопада 1806 у с. Лисогори Борзенського повіту (нині Южненська сільська рада Ічнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка.

Представників роду можна знайти серед козацької старшини Гетьманщини, які володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині.

Наприкінці 1824 року Олекса вступив однорічником («вольноопределяющимся») у Ніжинський кінно-єгерський полк, а в травні 1825 року став юнкером. На той період родина Стороженків переїхала в інший маєток князя М. Мусхелова — село Жемчужне Павлоградського повіту Катеринославської губернії (нині Юр'ївський район Дніпропетровської області).

Олекса Стороженко пройшов шлях від унтерофіцера в кінно-єгерському до капітана Новоросійського драгунського полку (1838), а в 1841 році став старшим ад'ютантом штабу 3-го резервного кавалерійського корпусу. В 1846 році отримав штаб-офіцерський чин майора і був переведений на нестройову службу.

1851—1854 — перебуваючи у безстроковій відпустці, майор О. Стороженко служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі. Служба змушувала його не раз виїздити на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припала на той період, захоплювала О. Стороженка. «Розкриття злочину, — писав він, — дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю».

1857 — на сторінках російських журналів і газет з'явилося ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».

1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в часописі «Основа».

1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х роках.

В 1873—1874 роках постійно листувався з одеським книговидавцем Василем Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» та її видання. 

У листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша.

Інші відомі твори Стороженка: оповідання „Закоханий чорт", „Межигорський дід”, „Не в добрий час”, „Вуси”,  „Голка”, „Чортова корчма”, „Кіндрат Бубненко-Швидкий”, „Прокіп Іванович”, „Дорош”, „Мірошник”, „Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа”, п’єса „Гаркуша”.

В останні роки життя Олекса Петрович часто хворів, у нього розвинулася аневризма серця травматичного походження в результаті отриманої в 1829 році контузії.

До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Між маєтком Тришин і містечком протікала річечка, що витікала з болота, через яку був перекинутий дерев'яний місток. В жовтні 1874 року місток ремонтували, його права частина уже була перестеленою, але, повертаючись пізно ввечері додому, О.Стороженко ступив у темряві на ліву частину містка (за іншими даними випав з двоколки) і впав у холодну воду. Сильно застудившись та пошкодивши ногу, він зліг і незабаром помер. Поховали письменника на цвинтарі села Тришин, нині Тришинське кладовище у Бересті по вул. Московській. 

Літні спогади

24 листопада у раді ветеранів праці учасники клубу «Таланти і прихильники» пройшла зустріч під назвою «Літні спогади».  Клубівці згадували приємні миттєвості, відчуття морського бризу та літнього відпочинку. Так добре холодними осінніми вечорами подумати про літній відпочинок! Учасники клубу зіграли веселі сценки та заспівали морських пісень із запалом добра у серці.

 Інформаційний буклет "Гендерна рівність"

Publish at Calameo

Ознайомившись із виданням, ви дізнаєтесь, що таке гендерна рівність, стратегії її досягнення, про боротьбу за права жінок, а також про те, як отримати допому з цього питання.

23 листопада - Міжнародний день акварелі

23 листопада відзначається Міжнародний день акварелі. Започаткував свято мексиканський художник Альфредо Гуаті Рохо (ісп. Alfredo Guati Rojo, 1918-2003). Саме він, будучи видатним художником-акварелистом, а також переконаним у тому, що акварель здатна не гірше живопису маслом передавати красу світу, в 1991 році запропонував щорічно 23 листопада проводити Міжнародний день акварелі.

Багато в чому завдяки зусиллям цієї людини у другій половині 20 століття відроджується інтерес до акварелі. Сам Альфредо Гуаті Рохо першим заснував Товариство акварелістів Мексики, Музей акварелі, а потім сприяв поширенню подібних товариств в інших країнах.

Знаковою подією в історії акварельного живопису стає винахід у Китаї в другому столітті паперу і використання його як основи для картин і малюнків. Саме звідти бере свій початок акварель. Поширення в Європі ця техніка живопису отримала значно пізніше: в 17 столітті.

Назва техніки походить від схожих французького та італійського слів, що означають у перекладі на українську буквально «водяниста». А корінь слова – «aqua» в перекладі з латинського означає «вода». Назва вказує на вид фарб, що використовуються в даній техніці живопису. Це фарби, основою для яких служать розчинні водою речовини – клеї рослинного походження. Використання подібних фарб дозволяє досягти ефекту легкості зображення, плавних переходів. Досягненню подібного ефекту сприяє і використання паперу в якості основи картини, а також його попереднє зволоження.

Кращим папером для акварелі вважається ватман, брістольський картон і торшон. Повертаючись до фарб, використовуваних в акварельному живописі, варто відзначити, що до їх складу, крім водорозчинної клейової основи і барвника, входять речовини, що забезпечують фарбі пластичність (гліцерин), які запобігають скочуванню з поверхні аркуша паперу (бичача жовч), а також захищають від цвілі, поява якої можлива, зважаючи на природне походження елементів складу фарби (фенол).

Сучасні художники, які працюють в техніці акварелі, використовують не тільки класичні акварельні фарби і пензлі, а й акварельні олівці, воскові крейди, для опрацювання окремих елементів і фрагментів картини.

Як правило, вже напередодні Міжнародного дня акварелі в різних містах світу за безпосередньої участі Товариств акварелистів проходять виставки картин художників, що працюють у цій цікавій техніці живопису.

Хобі-територія  «Barbie-Life»

21 листопада  знов запрацювала  Креатив – майстерка: «Хобі-територія «Barbie-Life». Всі учасниці заходу креативно, із фантазією підійшли до створення власноруч  меблів для улюбленої ляльки, тому кожен з виробів  мав індивідуальну оригінальність. Це захоплююче заняття, яке принесло задоволення і хороший настрій всім учасникам майстер-класу.

22 листопада - День сина 

Щороку 22 листопада у світі та в Україні відзначається чудове сімейне свято – День сина.

Історія цього свята недовга і не актуалізована засобами масової інформації. 

Цього дня не лише батьки вітають синів, а й сини виявляють стосовно до батьків увагу. Оскільки свято сімейне, то найчастіше воно відзначається у тісному сімейному колі.

На честь цього чудового свята пронуємо вам невелику підбірку книг про синів.

1.  Філіпп Майєр "Син". Техас 1849 року. До будинку, де мешкає тринадцятирічний Ілай Мак-Каллоу, вдирається загін команчів, які вбивають його рідних, спалюють майно, а його самого забирають у полон. За три роки життя серед індіанців хлопець припадає до них душею та майже забуває про своє походження. Але коли його плем’я винищує епідемія, Ілай повертається додому... Жорстокість і прагматизм Ілая відбиваються в долях представників прийдешніх поколінь Мак-Каллоу. Кохання, честь, діти — усе віддається на поталу амбіціям, коли ця родина стає однією з найвпливовіших у Техасі. Але, як і всі могутні династії, ця сім’я колись та й мусить зіткнутися з наслідками свого вибору. Досконалий твір хвилює душу Лише в найвизначніших історичних романах ми відчуваємо як подих минулого, так і власну причетність до гріхів наших предків. Тепер до цих книжок додався і "Син" Майєра. 

2. Мег Мікер "Мама й син. Як виховати надзвичайного чоловіка". Меґ Мікер — лікар-педіатр із 30-річним досвідом роботи й мама чотирьох дітей — щедро ділиться секретами, які допоможуть жінкам побудувати довірливі й близькі стосунки з синами або ж відновити й зміцнити їх. Сучасний світ, налаштований на безальтернативний успіх, ставить перед майбутніми чоловіками багато складних викликів і піддає їх неабиякому тиску. На те, як із цим усім впораються хлопці, здатні вплинути їхні матері. Книга "Мама й син" допоможе мамам знайти в собі сили й упевненість, якими вони зможуть поділитися зі своїми дітьми; підкаже, як подолати протиріччя й суперечності, які час від часу виникатимуть між ними та підлітками; підтримає тоді, коли настане час відпускати сина у самостійне плавання.

3. Василь Стус "Листи до сина". Що спонукає батьків ділитися власним досвідом зі своїми дітьми? Естафета від покоління до покоління кожну сотню років набуває нових форм і глибин, але мета та сама: пошук близькості, застереження від помилок і небезпек, імпульс для виростання. Батьки незалежно від обставин мусять навчити своїх дітей жити в реальному світі.

Нині листи Василя Стуса до сина Дмитра — не просто історія родини, це частина епохи, непересічна складова становлення нашої ідентичності. Іншої можливості, ніж писати листи, у поета не було. Не кожен батьківський досвід буває почутим. Але Стусів став "класикою", яка сьогодні набуває нових значень.

Сельма Лагерлеф - перша жінка-письменниця

Сельма Оттіліана Ловіза Лагерлеф народилася 20 листопада 1858 року в маєтку Морбака, у провінції Вермланд, що на півдні Швеції, і була п'ятою дитиною з шести в родині відставного армійського офіцера Еріка Густафа Лагерлефа(1819—1885), лейтенанта в Королівському Вермландському полку та вчительки Ловізи Вальрот (1827—1915), доньки успішного комерсанта, власника ливарного цеху.

Дитинство Сельми було щасливим, попри важку травму стегна, викликану дисплазією кульшового суглоба. яка на кілька років прикувала її до ліжка.  Все життя письменниця накульгувала. Селма здобула якісну домашню освіту, викладання здійснювалось англійською та французькою мовами.

Закінчивши у 1882 році Стокгольмську Вищу вчительську семінарію, Лагерлеф стала вчителькою. Вона працювала в школі для дівчаток у Ландскруні, тоді й почала писати перший роман — «Сагу про Єсту Берлінга». Його початкові розділи Лагерлеф надіслала на літературний конкурс, спонсором якого був журнал «Idun».

Одержавши стипендію від короля Оскара й фінансову підтримку від Шведської академії, Сельма Лагерлеф цілком присвятила себе письменству. 

У 1907 році вона була обрана почесним доктором Уппсальского університету.

У 1914 році Лагерлеф стала першою жінкою, яка була обрана до Шведської академії. 

Вона була переконаною гуманісткою, дотримувалася демократичних і пацифістських поглядів, боролася за права жінок, а напередодні Другої світової війни допомагала діячам німецької культури уникнути переслідування нацистів. 

16 березня 1940 року Сельма Лагерлеф померла у своєму будинку в Морбаці.

Творчість

Першим твором письменниці став роман «Сага про Єсту Берлінга», в якому переважав характерний для 1880-х років неоромантизм (оспівувалась патріархальна старовина, землеробська культура і життя дворянських садиб, одні проти одних міського життя).

Згодом з'явилися збірки новел «Невидимі тенета» (1894), «Королеви Кунгагели» (1899), романах «Переказ про старий маєток» (1899), «Гроші пана Арне» (1904), "Легенди про Христа "(1904) переважали казкові мотиви, засновані на фольклорі. Також, у своїх творах письменниця висвітлює багато філософських, морально-релігійних проблем того часу. Подорож до Єгипту та Палестини (1899—1900) надихнула Сельму Лагерлеф на дилогію «Єрусалим» (1901—1902), яка принесла авторці славу видатної романістки.

Найпопулярніша дитяча книга Лагерлеф, «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми», з'явилася 1906 року.

Більш зрілий період творчості письменниці ознаменувався виходом у світ таких творів, як «Будинок Лільекурна» (1911), збірок казок, новел і легенд «Тролі та люди» (1915, 1921), романом «Вигнанець» (1918), повістю «Візник» (в 1912) і найбільш значним твором того періоду — романом «Імператор Португальська» (1914). У 1920-х роках Лагерлеф звернулась у своїй творчості до жіночої теми, вона пише оповідання, історичну трилогію — «Перстень Левеншельдів», «Шарлотта Левеншельд», «Анна Сверд», — і біографію фінського шведськомовного письменника Захаріаса Топеліуса.

У 1909 році Лагерлеф отримала Нобелівську премію «як данина високому ідеалізму, яскравій уяві й духовному проникненню, які відзначають всі її твори». 

До Дня Гідності і Свободи

Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву "Євромайдан", а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням відстоювання прав людини та громадянина.

До цієї події в нашій бібліотеці представлена книжкова експозиція "День Гідності і Свободи"

Запрошуємо всіх охочих переглянути її й ознайомитися з документами, представленими на виставці.

Виставка розрахована на широке коло користувачів — науковців, студентів, небайдужих до історичних подій нашої держави.

Мистецький всесвіт Богдана Ступки

В рамках наказу про відзначення 80-ї річниці від дня народження Богдана Ступки, з 15 по 19 листопада, у бібліотеці відбулися кіноперегляди, присвячені життю та творчості українського актора Богдана Сильвестровича Ступки. Відвідувачі бібліотеки з цікавістю переглянули презентацію, дізналися нові цікаві факти із життя видатного актора, ознйомились із його творчою спадщиною. Після перегляду, глядачі згадали та обговорили разом з бібліотекарем фільми з участю Богдана Сильвестровича.