Бібліотека "ДіМ" м. Павлоград

Василь Герамиюк - гордий поет, аристократ української поезії

Герасимюк Василь Дмитрович - український поет, лауреат Шевченківської премії (2003), народився 18 серпня 1956 р., в гуцульській родині. Його дитинство минуло в с. Прокурава.  

Пробудження інтересу до поетичної творчості й перші поетичні спроби припадають на шкільні роки в Косові. Це був початок 1970-х рр., коли прийшла нова хвиля політичних репресій, що мали покласти край рухові "шістдесятників". У цій атмосфері формувалася творча особистість майбутнього поета.

Закінчив філологічний факультет Київського Університету (1978).

Працював редактором у видавництвах "Молодь" та "Дніпро" (1978–1992).

Від 1992 — ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.

Від 1993 — голова журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів "Гранослов".

Від 2011 — ведучий програми "Діалог" на телеканалі Культура.

Від перших віршів до першої поетичної збірки "Смереки" (1982) Герасимюк ішов 10 років і прийшов уже сформованим поетом. Він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття людини й природи. 

1986 у  вийшла друга збірка «Потоки». Такою ж міфопоетикою, але вже більше позаособистісною, живуть у ньому і таємничо-екстатичні гуцульські обряди, багата символіка та скоряюча краса яких сповнювали людське буття святістю, робили причетним до вічності: мало ще де можна бачити так здійснювану високу ритуалізацію неминучих кроків людської долі. 

Третя збірка — «Космацький узір» — з'явилася вже в роки «гласності» (1989); у ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, тамувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами, і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х рр. 

Четверта збірка «Діти трепети» (1991) — може, найдраматичніша у творчій спадщині Герасим'юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об'єктивні і суб'єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України. Ця атмосфера тривог, надій і жадань не могла не відбитися на поетових настроях і рефлексіях.
Вершини свого самовираження — свободи самовираження Герасим'юк сягнув у збірку «Поет у повітрі» (2002). Поет дедалі більше тяжіє до «епічного» розгортання своїх візій, що відповідало б співприсутності в його самопочуваннях багатьох часових і подійних зрізів буття, масштабам його асоціативного поля, просторові уяви.